Бернард Шоу Пігмаліон. Особливості світогляду Б. Шоу. Специфіка втілення античного міфу в п’‎єсі Пігмаліон

Бернард Шоу Пігмаліон. Особливості світогляду Б. Шоу. Специфіка втілення античного міфу в п’‎єсі Пігмаліон

Зарубіжна література 9 клас ІІ семестр - розробки уроків

Мета: ознайомити учнів з особистістю і творчим спадком Бернарда Шоу та сутністю його «театральної революції»; ознайомити з історією задуму й створення п’‎єси «Пігмаліон», показати її зв'язок і відмінність з давнім античним міфом «Пігмаліон»; розкрити особливості розвитку сюжету, драматичної інтриги й системи образів; здійснити аналітико-інтерпретаційне дослідження художньо-композиційних особливостей тексту в зв’‎язку з авторським задумом, зробити головний акцент на розкритті динаміки образу Елайзи Дулітл; розвивати читацький досвід учнів в плані опанування сенсу драматичного твору нового типу; сприяти формуванню світоглядно-естетичної платформи учнів.

Обладнання: відео «Бернард Шоу», пісня Стаса П’‎ьєхи «Моя прекрасная леди», портрет письменника, тексти творів.

Леді відрізняється від квіткарки не тим,

як вона поводиться, а тим, як поводяться із нею.

Бернард Шоу. «Пігмаліон»

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

III. Ознайомлення з особистістю й творчим спадком Джорджа Бернарда Шоу

Учитель. Відомий науковець і мистецтвознавець Кіра Олександрівна Шахова згадувала, як наприкінці 50-х років ХХ століття у Києві відбулася велика виставка творів видатного угорського скульптора Жигмонда Кішфалуді-Штробла, автора монумента Свободи на горі Геллерт у Будапешті і багатьох інших відомих на увесь світ скульптур. Перед Другою світовою війною майстер певний час перебував у Лондоні і зробив там ряд цікавих скульптурних портретів - від зовсім юної, майбутньої королеви Єлизавети ІІ і до надто популярного тоді у світі англійського драматурга Джорджа Бернарда Шоу. Цей скульптурний портрет звертав на себе особливу увагу серед експонатів виставки. Шахова передає власні враження від споглядання: «Його треба було оглядати з усіх боків. Анфас, лівий та правий профіль, навіть вид ззаду - все було напрочуд виразним, цілісним і конверсійним водночас. Мудрий мислитель, що пильно дивиться на все із-під кошлатих брів, й іронічний, насмішкуватий, майже цинічний спостерігач людського життя, й демонічний його критик, з гострою борідкою, в’‎їдливою посмішкою такого собі Мефістофеля ХХ століття, волосся якого стирчить догори, немов ріжки. Скульптору вдалося передати в образі Шоу всю складність, парадоксальність, живу суперечливість, активну наступальність вдачі письменника, гостроту його іронічного розуму і теплу поблажливість до дивних створінь, що звуться людьми».

Перегляд відео «Бернард Шоу»

Створення людського й мистецького портретів Джорджа Бернарда Шоу у формі опорної таблиці

Походження: 26.07.1856 року народився в родині Джорджа Карра Шоу, негоціанта-невдахи з Дубліна. Родина Шоу була відомою в Дубліні. (Серед найближчих предків були відомі сер Джордж Шоу, баронет, інші були священиками, адвокатами, банкірами. Дід драматурга, Бернард Шоу, був шерифом і втратив усі статки, залишивши дружині тринадцятеро дітей(батько митця був одинадцятим). Батько пив.

Мати, Люсінда Шоу, була на 16 років молодшою за батька, талановита до музики. У шлюбі з Шоу народила двох дочок і сина Джорджа Бернарда, який отримав свої імена від батька і діда.

«O прокляте дитинство, ... сповнене мрій, але в дійсності страшне й позбавлене любові».

Джордж Бернард Шоу

Освіта: 1867-1871 роки. Навчався по черзі у протестантській, католицькій і знову у протестантській школах, після чого рік працював клерком, а потім касиром у агентстві нерухомості. «Я не був щасливим у Дубліні, й коли з минулого повстають примари, мені хочеться чаплією загнати її назад». (Д. Б. Шоу)

«Мені в голову не приходило готувати уроки або говорити правду цьому спільному ворогові й кату - вчителю».

(Б. Шоу)

«Залишаючи Дублін, я не залишав там нікого (декілька друзів не беруться в рахунок), хто не викликав би в мене відрази. Й по цей день мої добрі почуття відносно Ірландії не розповсюджуються на Дублін. Я ніяк не можу відчувати ніжності до невдач, злиднів, безвісності, а також до остракізму та презирства, які є їхніми наслідками: а Дублін лише тільки цим і відповідав на непомірність моїх підсвідомих домагань» (Б. Шоу)

«На батька не схожий, а це вже непогано» (Мати про Бернарда Шоу)

Лондонський період життя: з квітня 1876 року Шоу переїхав до матері, яка вже чотири роки жила в Лондоні, розірвавши стосунки з чоловіком.

Працювати у будь-якій конторі юнак не став. Він поставив собі на меті бути літератором.

Розпочався період його журналістської та соціально-політичної діяльності

Як журналіст

Як суспільний діяч

Музичний критик (статті під псевдонімом Корно ді Басетто), журнал «Хорнет»; театральний критик («Театральний огляд»); рецензент літературних творів (У. В. S)

Член Фабіанської спілки, дотримувався поглядів, реформаторського соціалізму (на Шоу мали вплив ідеї К, Марка та Г. Джорджа про капітал та земельну реформу), політика «проникнення», відвідує політичні зібрання, часто виступає з промовами перед простими людьми, показав себе як гарний і переконливий оратор.

«Нерідко у Шоу не вистачало грошей на обід. Часто зустрічається запис, який повідомляє, що він не зміг пообідати у вегетаріанському ресторані (під впливом особистості Шеллі Шоу з 25 років став вегетаріанцем - уточ. O. П), тому що в нього не було й копійки. Тому він залишався вдома й задовольнявся яблуками та хлібом. Був навіть такий випадок, коли, купуючи білет у театр, він раптом усвідомив, що йому бракує одного пенні. Йому прийшлося піти ні з чим, хоча касир і так напевно дав би йому квиток, зізнайся він у своїй скруті. Однак Джі-Бі-Ес не натякав на свою бідність навіть у розмові з друзями».

(Сен-Джон Ервін, біограф Шоу)

Сам Шоу зазвичай казав, що свою голодну юність він просидів на шиї у батька з матір’‎ю.

Початок літературної діяльності: з 1879 по 1883 рік Шоу написав п’‎ять романів, які не зробили його відомим. 1892 року була написана і поставлена у лондонському «Незалежному театрі» перша п’‎єса «Будинки вдівця», яка викликала обурення публіки. Лише після вдалої постановки у Нью-Йорку п’‎єси «Учень диявола» (1897) Шоу зміг залишити журналістику. 1891 року Шоу видав критичний нарис «Квінтесенція ібсенізму». Це означало, що «порушник спокою», «соціаліст» і «марксист» Шоу підключився до боротьби за «нову драму»

1898 рік - Шоу взяв шлюб із Шарлоттою Пейн-Таузенд, яка була його секретаркою. У цьому ж році вийшла друком збірка «П’‎єси приємні та неприємні».

1902 рік - з’‎явилася п’‎єса «Людина та Надлюдина», яка принесла Шоу славу одного із найвпливовіших митців «зламу століть»

1913 рік - створена найзнаковіша п’‎єса Шоу «Пігмаліон»

У розпал Першої світової війни був оприлюднений їдкий памфлет Б. Шоу «Війна з точки зору здорового глузду», який спровокував низку звинувачень. У 1916 році драматург написав одну з найяскравіших своїх п’‎єс трагікомедію «Дім, де розбиваються серця», яку літературознавці вважають до певної міри відтворюванням життя і несприятливого морального клімату батьківської родини.

1921-1923 рр. - вийшли друком і були поставлені на сцені його драми «Назад до Мафусаїла» та «Свята Іоанна».

1925 рік - Джорджу Бернарду Шоу присуджена Нобелівська премія, яку він віддав Англо-шведській літературній спілці.

У 30-ті роки разом з дружиною подорожував країнами світу, багато виступав перед аудиторією та на радіо. Помер Шоу 02.11.1950 року

«Театральна реформа» Джорджа Бернарда Шоу

«Теорія драми» Шоу - це масштабна програма реформування театру і драматургії, яку він послідовно намагався втілити на практиці. До сцени шлях Шоу був не легким. Спочатку він затвердив свою репутацію рецензента, головним чином рецензента виставок живопису і музичних та драматичних спектаклів. Це був своєрідний літопис мистецтва свого часу, складений видатним проникливим поціновувачем. Від статті до статті Шоу розгортає свою творчу програму: у музиці він -«вегетаріанець», у драмі - «ібсеніст». Дебюту Шоу-драматурга передувала його програмна праця «Квінтесенція ібсенізму» (1891), у якій він, спираючись на драми Ібсена і захищаючи їх від нападок, виступає проти розважальної драматургії й обстоює драму-дискусію, присвячену актуальним подіям сучасності. Шоу свідомо намагався привернути увагу до постаті норвезького митця, аби сприяти радикальному оновленню англійського театру.

Англійський театр другої половини XIX століття був заповнений незначними, «добре зробленими» п’‎єсами, в яких любовно-сентиментальна лінія зазвичай призводила до щасливого кінця, а будь-яке соціальне викриття було просто неможливим. Перекладні п’‎єси Скриба, Сарду, Дюма-сина, англійські любовно-психологічні драми А, Пінеро та Г. Джонса були взірцем цього репертуару. Водночас у більшості театрів (й перш за все у лондонському «Ліциумі») йшли традиційні шекспірівські спектаклі. Але майже ніде не ставились глибоко проблемні й вже завоювавши сцени інших європейських країн п’‎єси Ібсена. Це обурювало Шоу; свою боротьбу за нову драму, актуальну, й проблемну, він і розпочав із пропаганди творчості Ібсена.

У 1890 році фабіанська спілка організувала ряд лекцій, присвячених найбільш прогресивним письменникам доби - Льву Толстому, Тургенєву, Золя та Ібсену. Лекцію про Ібсена прочитав Шоу, вона й лягла в основу його книги «Квінтесенція ібсенізму», яка вийшла в 1891 році. Книга передавалась і поступово розросталась. У ній Шоу дав не тільки оригінальну і яскраву характеристику творчості норвезького драматурга: він висунув у ній ряд проблем і вимог, необхідних, на його думку, для сучасної драми. Так , головну мету Ібсена, квінтесенцію ібсенізму, а відтак, і мету сучасного театру Шоу вбачає у зриванні масок з респектабельного буржуазного світу, у викритті брехливої моралі: новаторство Ібсена він бачить також у наявності конфліктів та розумних, витончених дискусій. Як приклад такої дискусії Шоу наводить ту «недоречну», складну розмову про становище жінки, яку розпочинає Нора і яка закінчується розривом, коли усі трагічні недоречності вже прийшли до благополучного кінця і з точки зору буржуазного здорового глузду настав час опускати завісу. «Завдяки цьому додатку, - пише Шоу, - «Ляльковий дім» завоював Європу й став школою драматичного мистецтва».

Дискусія - у найрізноманітніших її формах -стала головним стрижнем п’‎єс самого Шоу. Ведучи боротьбу за нову драму, неприборкуваний Джі-Бі-Ес раптово й неочікувано напав... на Шекспіра. Це викликало незадоволення преси й читачів, стало предметом численних карикатур на Шоу (опрацювання карикатур і малюнків із зображенням Шоу, які були виконані Куїзом, Дж.Х. Даудом, Б. Партріджем, Д. Ніколсоном, А. Гофмейстером, Д. Сімпсоном та іншими художниками-сучасниками драматурга може бути темою для створення учнівського дослідження - мініпроекту). У своєму «розвінчанні барда» Шоу був безкінечно різноманітним. Він оприлюднював містифікаційні листи «читачок», у яких добродійні провінціалки висловлювали обурення варварською грубістю п’‎єс Шекспіра; писав серйозні статті, де під приводом рецензій на шекспірівські спектаклі давались вбивчі оцінки філософських концепцій самого Шекспіра; зухвало давав заголовки передмовам до власних п’‎єс («Краще, ніж Шекспір?» Але перш за все він безперервно атакував театр «Ліциум» та його уславленого керівника Генрі Ірвінга, який вважався кращим виконавцем шекспірівських ролей. Шоу підмічав найменшу слабинку у грі й особливо у режисурі цього талановитого актора: він справедливо дорікав йому за надмірне акцентування головної ролі на шкоду іншим виконавцям. Шоу не прощав Ірвінгу його консерватизму, його зневаги до новітньої соціально-психологічної драми (жодна з п’‎єс Ібсена не була допущена Ірвінгом на сцену «Ліциуму»).

Шоу вмістив у віденській газеті жорстку статтю про Ірвінга й, віддаючи йому належне як акторові, що завоював загальне визнання, ще раз дорікав йому за те, що він нічого не зробив для сучасної драми й тільки калічив останки мертвого Шекспіра. У війні Шоу проти Шекспіра був один парадоксальний аспект, який не скоро вловили обурені обивателі: він знав і любив Шекспіра набагато більше, ніж будь-хто з них. Він був з небагатьох знавців його творчості, одним із ініціаторів створення національного Шекспірівського театру у Стретфорді; але він не терпів щонайменшого спотворення шекспірівського тексту або шекспірівської думки на сцені. Але для англійських комерційних театрів шекспірівські спектаклі перетворилися на своєрідне пристанище консерватизму, в укриття від живої дійсності й сучасної, актуальної драматургії. Ось чому Шоу вирішив виступити проти Шекспіра.

Класичний (традиційний театр)

Реформований театр Шоу

Основа - дія

Основа - ідея

Готові істини

Постановка проблеми

Залучення глядача до сценічної дії через співпереживання, співпричетність дії. Глядач розтрачує свою активність

Глядач стає спостерігачем. Його мислительна активність збуджується.

Структура: «зав’‎язка - розвиток дії - розв’‎язка»

Структура: «зав’‎язка - розвиток дії - дискусія»

Конфліктна інтрига (любовні трикутники, вбивства, самогубства тощо), сцени з життя і картини переживань.

Конфлікт ідей, «фабрика думки», сутичка позиції, «пробудження сумління»

Емоційна ситуація (переживання). Глядач співпереживає

Дискусія (ідейний конфлікт). Глядач думає і робить висновки.

Типові характери

Образи, підпорядковані сутичці ідей

Емоційний вплив на глядача, досягнення катарсису. Сприймання консервується

Сприймання переходить у пізнання. Аргументація

Чітке слідування вимогам жанру (трагедія, комедія, драма).

Розмивання і взаємопроникнення драматургічних жанрів - трагікомедія. Нові форми: п’‎єса-дискусія, драма-дискусія, п'єса-притча тощо.

Персонажі: позитивні і негативні

Персонажі: носії й захисники ідей

Фінал п’‎єси - логічна кінцівка, розв’‎язка

Відкритий фінал

Переживання

Світогляд

IV. Аналітико-інтерпретаційне дослідження п’‎єси Джорджа Бернарда Шоу «Пігмаліон» (І етап)

Перегляд трейлеру мюзиклу «Моя прекрасна леді»

План текстуального дослідження п’‎єси

1. Міфологічна основа твору та принципи «осучаснення» античного сюжету Бернардом Шоу.

2. Сюжетна лінія «Пігмаліона» та особливості композиційної структури «п’‎єси- дискусії».

3. Система образів п’‎єси. Парадоксальність зображення героїв.

4. Сутність драматичного конфлікту у «Пігмаліоні». Специфіка взаємин Елайзи Дулітл та професора Хіггінса.

5. Політичні проблеми у «Пігмаліоні».

6. Від простої квіткарки - до героїні. Шлях Елайзи Дулітл та сенс його зображення Шоу у п’‎єсі.

7. «Дискусія» Елайзи та Хіггінса - протистояння різних життєвих позицій.

8. Хто у п’‎єсі Шоу є справжнім Пігмаліоном?

9. Новаторство Шоу в «Пігмаліоні».

10. «Пігмаліон»: вихід за межі сцени. Причини популярності п’‎єси Бернарда Шоу.

Бесіда.

- Розкажіть про міфологічну основу п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон». Доведіть, що античний міф належить до так званої серії метаморфоз. Що уславив давній міф? (Силу творчості і силу любові).

- Доведіть, що сюжет «Пігмаліона» Шоу є іронічною, а подекуди пародійною «модернізацією» давньогрецького міфу про Пігмаліона і Галатею.

Давньогрецький міф

П’‎єса Б. Шоу «Пігмаліон»

В оригінальній версії міфу Пігмаліон був видатним скульптором, жив впродовж багатьох років на Кіпрі й був жононенависником та заперечував шлюб. Якось у стані надзвичайного творчого піднесення він створив статую цнотливої дівчини небаченої краси. Мов жива, стояла ця статуя у майстерні Пігмаліона. Здавалося, що вона почне ось- ось дихати, рухатись і розмовляти. Пігмаліон закохався у творіння власних рук, але щоразу, коли він надягав на статую коштовності, прекрасні шати чи прикрашав її квітами, руки митця торкалися холодного мармуру. За однією версією міфу Пігмаліон готовий вже був накласти на себе руки та сила його кохання оживила його Галатею. За іншою - Пігмаліон почав благати богиню кохання Афродіту, щоб вона дала йому дружину таку ж прекрасну, які його мистецький витвір. Афродіта вдихнула життя в статую, яка стала дружиною Пігмаліона на ім’‎я Галатея

Шоу «осучаснює» давній міф. Він використовує парадоксальну ситуацію й насичує її подвійним текстом, назвавши п’‎єсу із сучасним сюжетом «Пігмаліоном». Замість майстерні скульптора ми бачимо професора фонетики (вченого) Генрі Хіггінса, який, забившись зі своїм другом Пікерінгом на парі, вирішує провести науковий експеримент з бідною дівчиною- квіткаркою Елайзою Дулітл. Сутність колізій у Шоу полягає в тому, що Хіггінс вирішив за півроку змінити Елайзу завдяки тому, що змінить її вимову «кокні» на правильну вимову аристократки, що дівчину ніхто не зможе відрізнити від справжньої герцогині. Елайза виявилась здібною ученицею, вона не тільки швидко опанувала премудрості фонетики та вишуканих манер, а й зуміла розкрити кращі якості своєї цілісної натури, що в результаті зробило її дуже вишуканою і привабливою, справжньою леді. Але для Хіггінса вона лише вдалий експеримент. Елайза-Галатея не виходить заміж за Хіггінса - їхні шляхи розходяться. Головною у п’‎єсі Шоу є дискусія між Хіггінсом та Елайзою у п’‎ятій дії. Іронічну «гру» з давньогрецьким міфом драматург використав як прийом, за допомогою якого загострює ту драму ідей, яка розгортається у п’‎єсі. В «Пігмаліоні» позначена ціла низка проблем, які тільки позначаються, але не вирішуються.

- Доведіть, що «Пігмаліон» - це «п’‎єса-дискусія». Чому сам Шоу назвав твір за однією з версій «поемою в п’‎яти діях» за іншою «романом у п’‎яти діях»? Які ібсенівські впливи на творчість Шоу мають місце в «Пігмаліоні»? (У п’‎єсі «Пігмаліон» втілились дуже вдало більшість визначальних рис драматургії Шоу. Перш за все, усі ознаки «драми-дискусії», або інтелектуальної драми. Тонкий аналітизм, майстерне використання діалогів, полеміки, дискусії, протиставлення у них чітко сформульованих протилежних тез, вміння змусити глядача подумки взяти участь у суперечці персонажів, стати на чийсь бік, виписаність подекуди ексцентричних, небанальних характерів та мовної карикатури кожної ролі, парадоксальність в усьому її розмаїтті, елементи параболи, притчевості, побудованої на співвіднесенні з добре відомим класичним міфом, усе це ми знаходимо в «Пігмаліоні» як «драмі-дискусії» або інтелектуальній драмі.)

- Доведіть, що «Пігмаліон» побудований за принципом «зав’‎язка-розвиток дії-дискусія». Визначте, які сцени п’‎єси відповідають вище означеним структурним елементам.

- Де і коли відбувається зав’‎язка події у п’‎єсі? Яку роль відіграє дощ, що ллє, як з відра?

- Чому Шоу збирає значну частину дійових осіб «Пігмаліона» саме під портиком церкви святого Павла? (Шоу таким чином зіштовхує два світи: світ респектабельних леді й джентльменів та світ простолюду, який має заробляти собі на життя. Тут же відбувається й перша зустріч Хіггінса з квіткаркоюкокні Елайзою Дулітл).

Перегляд початку мюзиклу «Моя прекрасна леді» до кінця розмови Хіггінса з Пікерінгом.

Наведіть приклади комічного. Доведіть, що образ Фредді є образом типового комедійного невдахи, а засоби комічного у образі Елайзи лише допомагають усвідомити велику працю над собою героїні, яка перестає бути смішною з часом для оточуючих зі світу еліти.

- Чому, по-вашому, Бернард Шоу зробив головною героїнею саме дівчину кокні? Яку роль відіграють авторські ремарки та пояснення у характеристиці Елайзи? Доведіть, що образ Елайзи побудований за принципом контрасту. В чому полягає відмінність метаморфози Елайзи від перетворення скульптури-Галатеї?

V. Аргументація й виставлення оцінок за урок

VI. Домашнє завдання до уроку

Створіть порівняльну характеристику Елайзи Дулітл «До експерименту» та «Після експерименту»






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.