«Жити для інших...» Духовні шукання Андрія Болконського і П’єра Безухова - Скарбниця філолога РОМАН-ЕПОПЕЯ «ВІЙНА І МИР» - Лев Толстой 1828 – 1910

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 10 клас - Наливайко Д.С. - Генеза 2010

«Жити для інших...» Духовні шукання Андрія Болконського і П’єра Безухова - Скарбниця філолога РОМАН-ЕПОПЕЯ «ВІЙНА І МИР» - Лев Толстой 1828 – 1910

Головні герої роману Андрій Болконський і П’‎єр Безухов долають шлях пошуків і сумнівів. Князь Андрій переживає смугу розчарувань, гірких хибних думок, перш ніж осягає безперечну істину - жити треба так, «щоб не для мене одного йшло моє життя». Інтерес до соціальних питань і насамперед до моральних проблем притаманний і П’‎єру Безухову. «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити і що таке я?» - запитує він себе.

Андрія і П’‎єра пов’‎язує спорідненість душ. Друзі зустрічаються на різних етапах життя, у години розчарувань, щастя, надій, напередодні Бородінського бою...

Одним з переломних моментів духовної біографії Андрія Болконського є перегляд усталених уявлень, відмова від шанолюбних мріянь. Поранений на полі Аустерліца, лежачи майже непритомний на землі з древком від прапора в руці (знамено захопили французи), герой бачить Наполеона, який, вказуючи на нього, з театральною пишномовністю промовляє: «Ось прекрасна смерть!». Високе небо Аустерліца як символ божественної суті життя допомагає князю Андрію відчути марність дрібних людських пристрастей. «Над ним уже не було нічого, крім неба, - високого неба, не ясного, але проте безмірно високого, з повільними сірими хмарками на ньому. «Як тихо, спокійно і урочисто, зовсім не так, як я біг, - подумав князь Андрій, - не так, як ми бігли, кричали й билися; зовсім не так, як з лютими і зляканими обличчями тягли один у одного банника француз і артилерист, - зовсім не так повзуть хмарки по цьому високому безкрайому небі. Чому ж я не бачив раніш цього високого неба? І який я щасливий, що пізнав його нарешті. Так! усе пусте, усе омана, крім цього безкрайого неба. Нічого, нічого нема, крім нього. Але й того навіть нема, нічого нема, крім тиші, заспокоєння. І хвалити Бога!.. »» Особистість французького імператора втрачає для Болконського свій героїчний ореол: «У цю хвилину Наполеон здавався йому такою маленькою, нікчемною людиною порівняно з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безконечним небом із хмарками, що пливли по ньому».



Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»


Духовна криза князя Андрія поглиблюється після смерті дружини. Однак народження дитини, що залишилася без матері, примушує героя поглянути на життя по-новому, оцінити його благодать, радіти простим земним подіям. Болконський починає займатися господарством, виховує сина, поліпшує побут селян, але досить скоро таке життя починає здаватися йому надто спокійним, позбавленим чогось дуже важливого. Князь Андрій шукає відповіді на питання про сенс буття, про призначення людини у світі.

У житті «шукаючих» героїв Толстого досить часто філософська бесіда виступає тією реальною подією, яка все змінює. Такою, зокрема, є розмова Андрія і П’‎єра на поромі в Богучарові. Краса природи, зоряна ніч в Отрадному, закоханість у Наташу Ростову пробуджують внутрішні сили князя Андрія. Тим часом плетениця випробувань не закінчується. Переживши розчарування в коханні, драму «одруження, яке не відбулося», не знайшовши сенсу й у державній реформістській діяльності комісії Сперанського (її членів турбувало лише особисте благополуччя), Болконський через негативний досвід приходить до більш широкого погляду на життя. Визначним етапом його духовного пошуку стала Вітчизняна війна 1812 р. - участь у воєнних діях, служба під керівництвом видатного полководця Кутузова, осмислення служіння народу, країні, окремій людині як великої мети. Життєвий шлях князя Андрія обривається рано. Смертельно поранений на Бородінському полі, він помирає на руках Наташі й княжни Мар’‎ї, заспокоєний і примирений.

Пройшовши через життєві випробування (масонство, участь у Бородінській битві, блукання спустошеною, спаленою Москвою, думки про вбивство Наполеона як тирана «всієї Європи», полон), ставши учасником всенародної боротьби з іноземною навалою, П’‎єр Безухов також доходить до власних вистражданих морально-філософських уявлень про добро і зло, про щастя. Особливу роль у долі П’‎єра відіграла зустріч у полоні із солдатом-селянином Платоном Каратаєвим. Сприймаючи полон як належне й неминуче, Каратаєв підкорюється долі, живе в любові до всіх і кожного: до П’‎єра, товаришів, французів, до свого «лілового песика». У свідомості П’‎єра з Каратаєвим асоціювалася ідея «кола», «кулі», «круглого» як об’‎єднуючого начала, завершеної гармонії, безконфліктного, спокійного, а іноді й покірного існування.



Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»


Nota bene. Пасивну філософію Платона Каратаєва найчастіше розглядають як підтвердження толстовської історичної і філософської ідеї фаталізму. Певною мірою це справедливо. Важливіше, проте, зазначити, що Толстой поетизує не абстрактну, умоглядну ідею, а властиву Кара- таєву повноту світовідчування, уміння бачити й приймати життя таким, яке воно є. Саме такий «урок» Каратаєва засвоює П’‎єр.

Після повернення з полону Безухов відчуває себе внутрішньо іншою, більш мудрою і цільною людиною, перед якою відкрився сенс багатьох життєвих явищ. «Кажуть: нещастя і страждання, - сказав П’‎єр. - Так якщо б зараз, цієї ж хвилини мені сказали: хочеш залишатися, чим ти був до полону, або спочатку пережити все це? Заради Бога, ще раз полон і кінське м’‎ясо. Ми думаємо, як тільки нас викине із звичайної доріжки, що усе пропало; а тут якраз тільки починається усе нове, добре... » Толстой вважав правильне уявлення про щастя найнеобхіднішою умовою належного виховання людини - громадянина, патріота своєї країни, гармонійної особистості. У філософській концепції письменника щастя визначається як «життя для інших». Після пережитих потрясінь і розчарувань П’‎єр викладає в богучарівській розмові з князем Андрієм суть свого морального відкриття: «Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало. Я жив так, я жив для себе і занапастив своє життя. І тільки тепер, коли я живу, принаймні намагаюся (зі скромності виправився П’‎єр) жити для інших, тільки тепер я зрозумів усе щастя життя».

Спосіб існування, заснований на прагненні до особистого блага, розрахунку й егоїзмі, є в романі мішенню сатири й викриття. Толстой критично зображує побут і звичаї придворної знаті (салон Анни Павлівни Шерер, князь Василій, Елен і Анатоль Курагіни). Обмеженість громадського кругозору, вузькість особистих інтересів, лицемірство, позерство й розбещеність станової верхівки, як постійно наголошує оповідач, є наслідком не лише розкошів і неробства, а й низьких моральних норм людей.







Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.