Основні мотиви - ТВОРЧА ІСТОРІЯ ЗБІРКИ «КВІТИ ЗЛА» - ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

У «Квітах зла» утілений мотив трагічної несумісності дійсності та ідеалу. Навряд чи у світовій поезії знайдеться багато віршів, у яких звучало б прокляття, яке посилає мати щойно народженому синупоету, митцеві. Проте саме таким твором з іронічно-символічною назвою «Благословення» Бодлер розпочинає свою збірку:

Коли з’‎являється Поет на цьому світі,

Його родителька від розпачу й журби

На Бога кидає прокльони ядовиті,

І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:

«Чом народила я цей поглум?

Чи не краще На світ спровадити гадюк ціле кубло?

Будь прокляте моє кохання негодяще

І лоно трепетне, що блазня зачало!»

Переклад Д. Павличка

Ad Fontes

Зачинатель символізму Шарль Бодлер пов’‎язаний передовсім з живописом, живописний первень ширше й активніше за всякі інші присутній у його поезії. Однак разом із тим він глибоко цікавився музикою й дедалі глибше усвідомлював її велике значення для поезії. З еволюцією поета до символізму змінюється його ставлення до слова, з'являється прагнення до вивільнення настроєвого, емоційно-інтуїтивного, підсвідомого, до їх неопосередкованого вираження в слові. У його поетичній мові відбувається зміщення з функції оповідно-інформативної до функції евокативно-сугестивної, тобто до викликання та навіювання образів і уявлень, настроїв і душевних станів.

«Мудро володіти поетичною мовою, — формулює Бодлер, — це значить практикувати свого роду евокативне чародійство (sorcell й гіе йvocatrice)», прагнути до того, щоб поезія ставала «сугестивною магією», у якій «об’‎єкт зливається із суб’‎єктом, зовнішній світ — із самим митцем»». А все це, зрештою, засвідчує глибинний рух поезії Бодлера до музики, до її метамови.

Д. Наливайко

Тема стосунків Поета і Юрби стає в цій збірці провідною. Особливо яскраво розкривається вона в сонеті «Альбатрос». Ліричний герой збірки, не маючи змоги жити серед бруду ницих міст, над прірвою мерзот, у світі злочину й страждань, намагається знайти свій рай: чи то в запашних тропіках, чи то в далекому дитинстві:

Невинний рай утіх, блаженства і розрад,

Хіба не далі він од Індії й Китаю?

Чи він воскресне й знов повернеться назад,

Як срібним голосом із туги заспіваю,

Невинний рай утіх, блаженства і розрад?

Переклад Д. Павличка

Рай утрачено, але залишилося його «відлуння» — Краса. Ліричний герой Бодлера переймається двома питаннями: що таке Краса та що врятує Красу? Даючи розгорнуту, навіть шокуючу картину розкладу матеріального тіла (вірш «Падло»), поет стверджує, що тільки мистецтво, поезія здатні зберегти справжню Красу: «...Ваші форми я зберіг, моя богине, // Зберіг мого кохання суть!» До речі, тут відчувається і певний перегук з одою Горація «До Мельпомени», адже все матеріальне — тлінне, а творчість — безсмертна.

Можливо, краса для героя — це єдине, що здатне примирити його з цим убогим світом, тому для нього не має значення, чи з неба вона, чи «з темної безодні». Краса, на думку Бодлера, не може бути моральною чи аморальною, вона — поза мораллю, вона — надія на спасіння:

Це байдуже, хто ти. Чи Діва, чи Сирена,

Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,

Щоб лиш тягар життя, о владарко натхнення,

Зробила легшим ти, а Всесвіт — менш гидким!

Переклад Д. Павличка

То чи можна назвати Бодлера поетом зла? Ось як він сам про це говорить: «У кожній людині, у кожну хвилину живуть одночасно два пориви — один до Бога, другий до Сатани. Звернення до Бога, або духовне начало — це бажання піднестися, сходинка за сходинкою; звернення до Сатани, або тваринне начало — це «блаженство падіння»». Подібна антитеза («людина—звір») нам уже траплялася в драмі П. Кальдерона «Життя — це сон», та й узагалі поетика Бодлера дуже нагадує барокову.

Ліричний герой Ш. Бодлера — дисгармонійна особистість, яка втратила душевну рівновагу й віру. Це герой майбутнього йому XX ст. Можливо, саме цього й не могли пробачити поетові?