Лірика. Мелічна лірика (мелос)
Післягомерівський період
Класична література Греції
Наступним кроком у розвитку елліністичної поезії була мелічна, тобто власне лірика. Платон, філософ кінця V — першої половини IV ст. до н. е., дав досить точне визначення мелосу: «мелос складається з трьох частин: слова, гармонії та ритму», тобто поєднує у собі слово, музику і танок. Поет не лише писав ліричний вірш, але складав і музику до нього та відповідний танець. Елліни розрізняли види мелічної лірики відповідно до музичних мотивів, що відтісняли на другий план поетичне слово. Без музики мелічний твір уявити неможливо. Один з дослідників лірики з цього приводу писав, що мелос, відірваний від музики, втрачав кращу свою частину, свою душу, і чарівність його пісень загинула для наступних поколінь разом із плавною гармонією, під звуки якої вони колись народилися.
Терпандр (друга половина VII ст. до н. е.)
Великим поштовхом до розвитку мелосу був винахід лесбоського музиканта Терпандра, який майже все життя прожив у Спарті. Він збільшив кількість струн у лірі з чотирьох до семи, що привело до появи повної гами тонів. Спарта стала колискою мелічної поезії. Тут з’являються мелодії на честь богів, які називалися номами. Мелічні пісні виконувалися або сольно, або хором, що поєднував ритмічні звуки з ритмічними рухами. Терпандрові належить і ряд сколій, до нас дійшов лише один уривок.
Великий внесок у розвиток мелосу зробили молодші сучасники Терпандра Каон, творець авлодичних номів, тобто пісень, що виконувалися під звуки флейти або авлоса (духового інструмента, подібного до кларнета), Фалет, який надав спартанським військовим танцям мирного характеру і почав писати хорові пісні.