Класична література Греції

Аттичний період (VІ-V ст. до н.е.)

Аттичний період

Кінець династії Пісістратідів. У 527 р. до н. е. після тривалого правління помер афінський тиран Пісістрат, який багато зробив для зміцнення поліса. Він конфіскував землі евпатридів на користь селянства, надав йому вигідні кредити і зменшив податки та взагалі полегшив його становите. Як писав Арістотель в «Афінській подітії», бідняків Пісістрат навіть наперед наділяв грошима для сільськогосподарських робіт, щоб вони могли прогодуватися, займаючись землеробством. Пісістрат також надавав роботу незаможним афінським громадянам, пороздавав їм майно й землі вигнаних з Афін аристократів, не порушував встановлених ще Солоном демократичних законів і традицій, підтримував розвиток ремісництва. У кінці його правління Афіни стали великим торговельно-ремісничим центром, забудованим красивими архітектурними спорудами і храмами. Вся Аттика вкрилася мережею зручних шляхів, в Афінах з’явилася каналізація. Особливої пишності досягають Панафінейські свята на честь покровительки міста Афіни Паллали, богині Деметрн в Елевсіні. бога Діоніса. Пісістрат сприяв розвиткові літератури, зокрема трагедії, за його наказом закріплюється редакція Гсмероиих поем. Як свідчать сучасники. сам Пісістрат був у поводженні дуже простий, скромний і охоче спілкувався з народом.

Після кончини тирана влада перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. Проте їхнє правління було нетривалим і малопопулярним, авторитет Афінського поліса почав падати. Самі ж Пісістратіди своєю поведінкою відштовхували людей. Бундючні й пихаті, вони почали змінювати демократичні закони, ввели величезні податки на все. що можна було оподаткувати — навіть на другі поверхи будинків. У Греції тиранія завжди існувала як тимчасовий устрій, перехідна форма влади. Тепер вона могла перерости н монархію, а з цим демос миритися не міг. У результаті невдалої змови 514 р., очоленої молодими аристократами Гармодієм і Арістогітоном, під час Панафінейських свят співправитель Гіппарх був убитий. Гармодій також загинув у ході сутички, Арістогітон був заарештованим і страчений. Гіппій утримував владу ще чотири роки, дедалі посилюючи спою диктатуру.

Афінський Акрополь

Тоді афінські громадяни звернулися по допомогу до Спарти, яка охоче відгукнулася, адже давно вже мріяла підкорити своїй волі незалежні Афіни. У 510 р. до н. е. Гіппій змушений був втекти, хоч і робив ще спроби повернутися до влади з допомогою збройної сили. А спартанці, скориставшись підтримкою частини консервативної аристократії, почали криваву розправу з демократами і встановили аристократичну диктатуру на чолі з кагором. Це привело до початку широкого народного руху і повстання проти узурпації влади реакційними еапатридами, яке закінчилося перемогою.

Реформи Клісфена. Владу здобув демократ Клісфен, який з 509 р почав провадити свої знамениті реформи. Насамперед він реорганізував чотири афінські філи, у яких політику до того часу ще диктувала родова аристократія, що люто боролася з демократичною перебудовою, і збільшив кількість філ до десяти. То був відчутний удар по фінській реакції.

Крім того, Клісфен збільшив ряди демократів за рахунок надання громадянства частині метеків, а можливо навіть рабів. Афінська Рада чотирьохсот була замінена Радою п’ятисот, створена комісія з десяти стратегів відала військовими справами. Задля оборони демократичного ладу, якому ще загрожували Пісістратіди, був введений остракізм (від «остракон» - черепок для голосування). Щороку Рада п’ятисот ставила перед Народними зборами питання про остракізм, і в разі підозри, то хтось хоче знову захопити владу і ліквідувати демократію, вдавалися до остракізму.

Кожному з членів Народних зборів видавався остракон, на якому писали прізвище людини, що була під підозрою. Якщо воно повторювалося на 6000 черепків, таку людину висилали у вигнання на десять років (повернути могли раніше)

Греко-перська війна 490 р. до н. е. Таким чином, у V ст. до н. е Афіни стали досить сильним і розвинутим рабовласницьким полісом Проте їм довелося пройти серйозні випробування і подолати смертельну небезпеку, що нависла над містом.

Ця небезпека постала у вигляді Перської монархії, найсильнішої й найбільшої з усіх східних рабовласницьких деспотій, що остаточно сформувалася в часи правління царя Дарія. На початок V ст. Персія вже захопила низку еллінських міст на узбережжі Малої Азії, а потім усю малоазійську Грецію. Але особливо Дарія приваблювала невелика і. за чутками, надзвичайно багата Еллада. І він почав діяти.

У перший похід на цю країну 492 р. до и. е. він послав свого зятя Мардонія, але майже весь його флот був знищений бурею (затнуло понад 300 кораблів), сухопутне військо потрапило у скруту, і Мардоній повернувся. Через два роки відбувся другий похід. Перське військо, очолене полководцями Дарія Датісом і Артаферном — захопило острів Евбея і висадилося під містом Марафон. Невелике десятитисячне військо афінських громадян ущент розбило значно більшу армію персів, які втратили понад 6500 чоловік. У греків на полі бою залишилося 192 воїни. З тривогою чекали афіняни драматичної розв'язки І от з’явився надісланий полководцем Мільтіадом вісник. Без зупинки він пробіг від місця запеклої битви до афінської агори відстань у 42 195 метрів і. вигукнувши «Перемога!», упав замертво. Відтоді ця дистанція була включена в Олімпійські ігри і називається «марафонською».

Греко-перська війна 480 р. до н. е. Та перси не заспокоїлися. Син Дарія Ксеркс заприсягся підкорити волелюбну Елладу, хоч батько перед смертю заборонив йому надалі виступати проти неї. У 480 р. до н. е.. перейшовши через Геллеспонт (Дарданелли) по своєрідному понтонному мосту, зробленому полоненими грецькими інженерами зі скріплених один до одного кораблів, величезне військо Ксеркса вдерлося у Фракію і через Македонію досягло Фермопільського проходу. Геродот наводить фантастичну цифру кількості воїнів перського війська — один мільйон сімсот тисяч. Насправді ж їх було щонайбільше 200—300 тисяч (на той час і це була нечувана армія), стільки ж, мабуть, налічували обоз і почет царя. У Фермопілах ворога зустрів спартанський цар Леонід із трьомастами своїми спартанцями, йому на допомогу прийшов тисячний загін і Феспій. Спартанці успішно кілька днів обороняли прохід, але знайшовся зрадник, який показав таємну стежку через Парнаські гори. Відіславши феспійців. спартанці самі прийняли бій і поклали в ньому голови Пізніше на місці їхньої загибелі елліни поставили пам’ятник із зображенням лева, а Сімонід зробив до нього напис:

Перекажи, подорожній, лакедсмонцям, що вкупі

Мертві ми тут лежимо, вірні їм даним словам.

(Переклад А. Білецького)

Тирановбивці Гармодій і Арістогітон Римська мармурова копія з братового оригіналу. Бл. 470 р. до н. е.

Війська Ксеркса, знищуючи все на своєму шляху, пройшли Беотію. увійшли у спустілі Афіни й зруйнували їх. Мабуть, це був перший випадок в історії людства, кати велике місто заздалегідь було повністю евакуйоване, населення розташоване в безпечному місці, багатства вивезені й сховані в Дельфійських печерах. Для остаточної перемоги над греками Ксерксу залишалося знищити їхній флот, що увійшов у протоку між островом Саламін і Коринфським берегом. Еллінський флот налічував близько трьохсот трієр, у персів їх було понад шістсот. Ксеркс уже святкував перемогу, він наказав своїм кораблям спіти майже впритул однин до одного і закрити Саламінську протоку, а наступного дня знищити флот греків. Але трапилось несподіване. Командувач грецького флоту, сміливий, але обачний і далекоглядний Фемістокл на світанку першим напав на кораблі персів. Скориставшись тим, що вони стояли на якорях, а пізніше через вузькість протоки не могли маневрувати, не знали скелястого фарватеру, він наказав їх таранити і топити. Ворожі кораблі зштовхувалися, сідали на мілини га підводні скелі. З жахом Ксеркс, сидячи на горі, спостерігав загибель свого флоту. Боячись, що кораблі еллінів підуть грабувати беззахисні перські міста, він з частиною війська повернувся додому. Його командувач Мардоній, який залишився в Греції, зробив ще одну спробу оволодіти країною, але в битві під містом Платеї (Беотія) був убитий, а його військо розгромлене (479 р.).

Сучасний пам'ятник царю Леоніду і трьомстам спартанцям у Фермопілах

Очистивши всі території від ворога, Еллада й надалі не раз перемагала його. Остання перемога над персами відбулася в морському бою 449 р. біля міста Саламін (на острові Крит). Відтоді Афіни, що стали центром консолідації всіх патріотичних сил Еллади, до кінця існування демократичних держав очолювали їх.

Визнаючи особливу роль Афін у морських перемогах та з огляду на перську загрозу, деякі поліси починають надсилати їм значні кошти для дальшого кораблебудування. Після створення Делоського морського союзу (478 р.) виплата таких коштів стає обов’язковою, а згодом скарбниця переноситься до Афін. Союзники щорічно надсилали, залежно від величини своєї держави, 10—30 талантів срібла (талант — грошова і вагова одиниця — 26,5 кг), а також різні товари і бойове спорядження Невдовзі Афіни почали домінувати в союзі, який власне перетворився на Афінський морський союз, і диктувати іншим полісам свою волю. Спроби окремих із них залишити союз каралися з допомогою військової сили. Переважна більшість держав (близько двохсот) перебувала в цілковитій залежності від Афін.

Алегоричне зображений народу на бронзових монетах Фрігії

Державний устрій Афін. Питання внутрішньої й зовнішньої політики держави вирішували Народні збори, верховний орган Афін — еклесія. Еклесія стала виразником верховної суверенної, нічим не обмеженої волі народу. Рішення еклесії не підлягали контролю і затвердженню. Народ проголошувався вищим законодавцем і виконавцем своєї волі. Водночас еклесія була вищим судовим органом, що розглядав особливо важливі справи. До Народних зборів входили всі вільні афінські громадяни-чоловіки, які досягли повноліття (20 років), незалежно від майнового стану. Тобто і бідний, і багатий громадянин мали однакове право обирати і бути обраним майже на всі посади. Головними вимогами дія обрання були патріотизм. розум, чесність і відданість дорученій справі. Збиралася еклесія через кожні 9—10 днів. У неї входило приблизно 40 тис. мешканців Аттики, але присутність усіх не була обов'язковою (не могли часто приходити до міста селяни, залишати спою працю ремісники, торгівці тощо). Поняття кворуму тоді ще не існувало. Відвідування еклесії було правом, а не обов’язком. Рішення, ухвалене тими, хто з’явився на засідання, вважаюся чинним. Найчастіше на Пніксі, площі для зібрань еклесії, засідало дві—три тисячі членів зборів.

В еклесії існувала свобода слова, кожний міг виступити з прямою критикою якоїсь посадової особи, поскаржитися на неї, тільки заборонено було користуватися образливими чи непристойними словами і виразами, за це винуватець підлягав штрафові й позбавлявся права брати участь у засіданнях. Еклесія обирала лише тих, від кого вимагалося найбільше знань та вмінь, зокрема десять архонтів (чиновників з особливо великою відповідальністю), дев’ять стратегів, які забезпечували готовність країни до війни і самі керували військами в бойових умовах, та ще деяких керівників військових органів.

Майже всі установи Афінської держави були підвладні еклесії. Головним органом після неї була Рада п’ятисот — були, що практично становила афінський уряд. Вона обиралася по філах, по 50 представників від кожної фіни Буде готувала проекти законів, контролювала виконання чинних, діяльність посадових осіб, вимагала від них звітів, викривала хабарництво, карала і навіть виносила смертні вироки. Буле поділялася на десять частин по 50 осіб — пританій. Кожна пританія по черзі одну десяту року (36 днів) вирішувала всі поточні питання. В ній обиралася жеребкуванням президія з дев’яти осіб, яка водночас була і президією еклесії. Голова президії на цей час очолював державу (як тепер — президент). У кожну пританію Народні збори засідали чотири рази.

У філах обирався і суд присяжних — геліея, то загалом налічувала п’ять тисяч геліастів (по шістсот на філу, сто з них залишалися в резерві). Найдемократичнішим шляхом — шляхом жеребкування — обиралися як геліасти, так і інші посадові особи: відповідальні за чистоту міста, різні ринкові наглядачі, які вирішували торговельні конфлікти, перевіряли якість продуктів, ціни на хліб, правильність мір і ватів торгівців, портові наглядачі, відповідальні за в’язниці і виконання вироків, священнослужителі для особливих жертвоприношень, збирачі податків і штрафів, численні скарбники та багато інших. Усього в Афінах таких виборних осіб було до 20 тисяч.

Дев'ятеро стратегів складали колегію, що займалася всіма військовими питаннями, розпоряджалася коштами, виділеними на військові й морські справи, а також відала дипломатичними відносинами.

«Вік Перікла». У 70-х роках V ст. до н. е. в Афінах спалахує гостра політична боротьба, в результаті якої герой Саламінської битви Фемістокл був підданий остракізму. Після вбивства вождя афінської демократі Ефіальта (46! р.) на його місце прийшов Перікл. найвидатніший в Елладі політичний діяч, який продовжив демократичні реформи.

«Вік Перікла» став однією з найяскравіших сторінок в історії Еллади. У цей період афінський державний устрій — рабовласницька демократія — досяг найвищого розквіту.

Декотрі з прогресивних реформ, що їх провів після смерті Ефіальта Перікл, викликали гостру реакцію консервативної частини еклесії. Зокрема, Перікл знищив владу ареопагу, давнього судового органу родової аристократії, що фактично керував політикою усієї держави. Перікл увів невелику платню для всіх обраних посадових і службових осіб, оскільки весь свій час вони безкоштовно займалися державними справами, не маючи можливостей заробляти гроші. Перікл збудував величезні й неприступні Довгі стіни, що йшли від Афін до порту Пірей і давали місту можливість постачати себе в разі небезпеки всім необхідним через море. У ці часи блискучого розквіту досягають література і мистецтво, зокрема трагедія. комедія, красномовство, історіографія, філософія...

Отже, здається, розвиток демократії в Афінах набрав майже досконалої форми. Проте не слід забувати однієї обставини — демократія в Афінах була рабовласницькою. І це визначення відразу обмежує її характер і внутрішній зміст. Так, блискуча й розвинута демократія існувала, але... для обмеженої кількості людей, тільки для вільних громадян. Сама афінська демократія не приховувала. що була демократією обраних.

Перікл. Мармур. V ст. до н. е.

Ось кілька переконливих цифр: на той час в Афінах і в Аттиці, за підрахунками вчених, налічувалося 235 тис. мешканців, з них 105 тис. уважалися вільними громадянами, 100 тис. — рабами і 30 тис. — метеками. З числа громадян слід відрахувати 50 тис. жінок і 10—15 тис. неповнолітніх (жінки в Афінах та інших полісах здебільшого політичних прав не мали). Отже, всього 40 тис. осіб були повноправними громади нами (17% загальної кількості населення Афін). Таким чином, афінська демократія мала замкнений характер, до того ж у ході політичної боротьби з’явився ряд обмежень, які штучно гальмували демократичні перетворення і прийняття нових законів. Дедалі більше загострювалися суперечності не лише між рабовласниками і рабами, але і в стані вільних громадян: тут поглиблювалося розшарування на бідних і багатих

Пелопоннеська війна 431- 404 рр. до н. е. У 429 р. Перікл. якого знову обрали стратегом, раптово помер піл час пошесті чуми, що обрушилася на Аттику. Вже два роки йшла Пелопоннеська війна, найдовша і найруйнівніша в історії Еллади. Вона втягнула у свою орбіту всі грецькі держави та навіть далекі колонії. Політичне та економічне суперництво між Афінським і Пелопоннеським союзами, що ставало дедалі напруженішим. вилилося у відкриту боротьбу між Спартою й Афінами за встановлення гегемонії над усією Елладою, за демократичний чи аристократичний розвиток усіх грецьких полісів.

Хто розпочав війну? Очевидно, до цього були причетні обидві сторони. Війна, що спалахнула 431 р., з обох боків була непримиренною й агресивною. Перше її десятиріччя не виявило переможці». Але в Афінах посилювалися опозиційні настрої, деякі поліси переходили на бік Спарти. Загинув у бою вождь афінських демократів Клеон, який змінив Періла Новий стратег Нікій, враховуючи зростання примиренських настроїв. підписав зі Спартою мир (Нікіїв мир 421 р.)

Парфенон — храм Афіни Парфенов (Діви). Пентелійський мармур. Архітектори Іктін і Келлікрат, загальне керівництво — скульптор Фідій. 447 - 431 рр. до н. е.

Через два роки новий надзвичайно популярний стратег Алківіад, людина великого таланту, але надзвичайно честолюбна й політично безпринципна, відновив воєнні дії. Незабаром він став ініціатором досить сумнівного і навіть авантюрного Сицилійського походу, що почався у 415 р. Алківіад очолив йото разом із двома стратегами — нерішучим Нікієм і Ламахом. Унаслідок інтриг політичних суперників він був відкликаний на суд в Афіни, але при поверненні втік і перейшов на бік Спарти, розкривши всі таємні плани Афін. Сицилійська експедиція через два роки закінчилась цілковитим розгромом. Ламах загинув у бою, Нікій та стратег Демосфен, який прийшов на допомогу, потрапили в полон і були страчені, велике військо затнуло, а тих, хто залишилися живими, перетворили на рабів.

Після цієї згубної для Афін катастрофи перемоги спартанців стають дедалі відчутнішими, ряд островів залишає Афінський союз. Алківіад за дорученням Спарти налагоджує зв’язки з Персією, і вона виступає проти свого давнього суперника — Афін. У самому полісі праві сили 411 р. здійснюють антидемократичний переворот, влада переходить до реакційної олігархії, проте повстання демократів через короткий час відновлює демократичне правління. Афінським стратегом знову стає Алківіад, який порвав із Спартою, йому забувають старі гріхи. Після низки перемог він установлює в Афінах фактичну диктатуру Проте настрої знервованих і нестійких у своїх принципах афінських громадян швидко змінюються. Після першої ж несерйозної поразки флоту, до якої Алкініад був непричетний. Його обвинувачують у зраді, він залишає Афіни і незабаром гине десь на Сході (407 р.).

3 410 р. демократію очолював Клеофонт. який поновлює і доповнює демократичні закони, знову будує численні трієри. Остання перемога афінського флоту біля острова Лесбос у 406 р. закінчилася трагедією. Майже знищивши спартанський флот, переможці потрапили в бурю і не змогли врятувати команди тонучих кораблів і поховати тіла загиблих моряків. За це всі шість стратегів, керівників цього бою. були засуджені до страти, серед них і Перікл-молодший. Щоправда, через день афіняни схаменулися і той самий вирок винесли ініціаторам страти, та вже було пізно.

У 405 р.. через помилку стратегів, спартанці зненацька захопили майже весь флот Афін, а потім обложили їх з моря і суші. Місто було приречене. Праві угруповання в Народних зборах узяли гору. Клеофонта скинули і стратили. У квітні 404 р. Афіни капітулювали на таких умовах: був ліквідований Афінський морський союз, Афінам залишалися кілька найближчих островів (Садамін, Лемнос, Скірос тощо), зносилися Довгі стіни й укріплення Пірея, весь флог переходив до Спарти, оголошувалася амністія для емігрантів, Афіни ставали союзниками Спарти.

Після поразки по всіх полісах Еллади прокочується хвиля терору, демократів знищували тисячами. В Афінах установлюється короткочасна влада Тридцяти тиранів, що. продовжує репресії, проте після повстання 401 р. олігархічний режим ліквідується і поновлюється демократичне правління. Але воно вже ніколи не досягло таких висот, як у середині V ст. до н. е.

Наслідки Пелопоннеської війни для Афін були важкими: підрив економіки; руїна в сільському господарстві. Становище ускладнювалося й гегемонією Спарти, що прагнула зайняти місце Афін і стати головним полісом Еллади. Між багатьма еллінськими державами знову починається боротьба, в яку активно включається і Персія Але жодна з них держав не була здатна встановити міцну гегемонію, поліси лише знесилювали себе в безглуздій боротьбі. До того ж спалахували численні повстання збіднілого люду разом із рабами проти заможних і багатих людей.

У самих Афінах IV ст. до н. е. тривала гостра й напружена політична боротьба. З’являються численні угруповання опозиції, демократичне правління стає дедалі хиткішим. А на початку 60-х років з боку молодої Македонської імперії нависла загроза вже для всієї Греції. В Афінах виникає промакедонська партія, ідеологами якої спиш відомі оратори Есхін та Ісократ. Есхін пропагував ідею підкорення македонському імператору Філіппу ІІ, який, мовляв, звільнить замолених афінських громадян віл постійних зазіхань на їхні багатства і боку незаможних. Опонентом Есхіна та Icoкрата був найвидатніший грецький оратор Демосфен, який усе життя віддав боротьбі з македонською загрозою за зміцнення демократичних устоїв.

Афіни довгий час боролися зі зростаючим впливом Філіппа Македонського, але сили виявилися нерівними. Північний імператор поступово просувався в глиб материкової Греції, підкорив Фракію, півострів Халкідіка, вщент зруйнувавши його найголовніше квітуче місто Олінф. завоював постійного союзника Афін острів Евбея, а також Фокіду, Фессалію. Більшість південних великих полісів — Спарта, Аргос, Мессенія, Еліда та ін. — не виступали проти експансії Македонії. У вересні 338 р. до н. е. біля міста Херонея відбулася вирішальна битва між військами Філіппа II і об’єднаними силами Афін та їхніх союзників, у якій останні зазнали поразки, незважаючи на свою військову перевагу. І хоч умови мирної угоди Афін з Філіппом були досить вигідними для греків, уся Еллада опинилася під македонським володарюванням. Незабаром усі демократичні режими в еллінських полісах були ліквідовані, їх місце заступили монархії чи диктатури.

То був невблаганний історичний процес. Рабовласницький поліс уже вичерпав себе і був нездатний виконувати функції державного апарату. Його роль перебрали на себе держави з авторитарними режимами.

Посилання на схожі матеріали:

• Розвиток трагедії і театру. Класична трагедія — Теорія літератури
• Розвиток трагедії і театру. Драма сатирів — Теорія літератури
• Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво). Судова промова — Теорія літератури