Вступ
Греція
Трохи географії. Гляньте на карту Греції — і відразу впаде в очі найхарактерніша географічна особливість цієї країни — надзвичайно звивиста й порізана берегова лінія, багата у східній частині на бухти і затоки. Сама природа ніби підштовхувала греків до мореплавства — адже в разі небезпеки їхні кораблі завжди могли знайти порятунок у затишному місці.
Стародавня Греція займала територію південної частини Волконського півострова, всі острови Егейського моря та західне узбережжя Малої Азії — аж до протоки Геллеспонт (сучасні Дарданелли).
Материкова Греція — гориста країні з важкооброблювальними і малородючими землями, поганим зрошенням. Гірські пасма перетинали її в різних напрямах — з півдня на північ, зі сходу на захід. Територія країни поділялась на низку самостійних історичних областей. До північної Греції входили Епір, Етолія і Фессалія, оточені з трьох боків горами. Середня Греція, що називалася Елладою і на півночі була відділена стрімкими схилами могутнього Парнаського хребта, охоплювала області Локрида, Фокіда, Беотія і Аттика. І. нарешті, у південній Греції (півострів Пелопоннес) розмістилися Ахайя, Арголіда, Еліда, Лаконія і Мессенія.
Карта грецьких діалектів
1. Іонійсько-аттична група. 2 Аркадо-кіпрська група. 3. Дорійська група. 4. Еолійська група. 5. Говір Ахайї. 6. Говір Еліди. 7. Північно-західна група
Майже кожна область, відділена від сусідніх горами, мала вихід до моря, що стало важливою передумовою для появи сепаратистських тенденцій, властивих грецьким державам. Мешканці всіх цих областей мали спішне походження, але розмовляли різними діалектами грецької мови. Головними серед них були іонійський, аттичний, дорійський та еолійський.
Гори і малоплодючі грунти не сприяли розвиткові зернових культур, селяни здебільшого вирощували оливкові й фігові дерева та виноградники, роз- водили дрібну худобу — кіз та овець. Проте в країні було багато копалень, де видобували залізо, срібло, золото, мармур тощо. Ці обставини — нестача хліба і багатство технічної сировини — сприяли ранньому розвиткові торгівлі. Надзвичайно розвинений у греків дух пізнання нового і допитливості, гостра зацікавленість навколишнім світом, пристрасть до подорожей штовхали їх на пошуки нових країн для розширення торгівлі и колонізації. Вже з початку II тисячоліття до н. е. вони розселяються на всіх островах Егейського та Іонічного морів, на західному узбережжі Малої Азії, де виникають такі великі міста, як Фокея, Ефес, Мілет, Гилікарнас, Кнід тощо. У VIII ст. до н. е. греки захоплюють і колонізують острів Сицилію, частину Південної Італії.
Палац Міноса в Кноссі (о. Крит). XIX - XIV ст. до н. е.
З VI ст. до н. е. назва середньої Греції — Еллада — переходить до всієї країни.
Грецькі племена. Історія стародавньої Греції починається з III тисячоліття до н. е. Грецькі племена з’явилися на території Волконського півострова в результаті тривалого процесу переселення з півночі. Вважається, що першими його заселили ахейські племена, культура яких в окремі періоди досягала високого рівня. Значних успіхів у розвитку як матеріальних, так і духовних цінностей домоглися й інші племена. Це насамперед стосується критян. У першій половині II тисячоліття до н. е. острів Крит став могутньою монархією, завоювавши багато островів і навіть Аттику. На Криті вже існувало рабовласництво, він став центром розвинутої цивілізації («критської культури»), з’явилася й писемність. Міфи оповідають про мудрого законодавця, легендарного критського царя Міноса, за часів правління якого держава досягла найвищого розвитку. Величним пам’ятником цієї епохи лишився царський палац у м. Кноссі, відомий з міфів під назвою «Лабіринту». Він був розкопаний англійським ученим Артуром Евансом у першій третині XX ст.
Кольорові фрески в апартаментах цариці. Кносський палац (о. Крит). XV - XIV ст. до н. е.
Проте в XIII ст. до н. е. критська цивілізація загинула. Щодо причин цього існує кілька не досить переконливих гіпотез. Майже водночас з Критом значно піднеслися й Мікени, місто на Пелопоннесі, що пародією (не без впливу критян) «мікенську культуру» (XVII—ХІІІ ст. до н. е.). Вона також зникла, заюшивши по собі численні міфи та легенди, епічні перекази.
Загибель крито-мікенської цивілізації пов'язують із новою хвилею переміщення грецьких племен у XIII—XII ст. до н. е. Ці події відкинули грецьку культуру на кілька століть назад. Серед нових володарів грецьких земель особливе місце належало дорійським та іонічним племенам. Порівняно з критянами і мікенцями вони перебували на значно нижчому рівні культурного розвитку. Дорійці розселишся в основному на Пелопоннесі. Еолійці захопиш північно-західне узбережжя Мат Азії й окремі великі острови — Лемнос, Лесбос, Імброс тощо. Іонійці осіли в Аттиці, на південно-західному узбережжі Малої Азії й на значній частині островів Егейського моря. Усі ці групи грецьких племен відрізнялись від інших своєрідними діалектами грецької мови і пізніше плідно сприяли розвиткові грецької літератури. До речі, аттичні іонійці також з часом створили свій, іонічний діалект. що відіграв велику роль у літературному процесі Еллади. Діалекти існували і в інших племінних угрупованнях, але якогось значення у створенні літературних цінностей пізніших часів не мали.
Отже, особливістю історичного розвитку давньої Греції було її заселення спорідненими племенами, що розмовляли різними діалектами грецької мови. Усі вони брали участь у створенні єдиної для всіх олімпійської релігії, сповідували її і. зрештою, об’єднувалися спільною еллінською культурою.
Періодизація давньогрецької літератури. Греція пройшла довгий історичний шлях, на якому відбувалися відчутні зміни в суспільно-політично- му та економічному житті країни. Докорінно змінювалися умови існування грецьких племен, зростаю й ускладнювалася свідомість людей, їхнє сприйняття навколишнього світу. Всі ці зміни позначилися на процесі творення літератури й мистецтва, що жваво відгукувалися на запити часу.
Взаємний зв'язок між літературою і потребами суспільства був в античному світі завжди надзвичайно тісний. Отже, для того щоб зрозуміти причини появи тих чи інших літературних жанрів у різні періоди розвитку грецького суспільства, слід визначити найголовніші етапи становлення літератури.
Кожна зі створених досі періодизацій давньогрецької літератури мас, безперечно, умовний характер. Важко розмасти по поличках літературні напрями, види, жанри, розміри, що розвиваються протягом тривалого часу, поступово набувають певної і/юрми, ускладнюються, змінюються і ніяк не хочуть вміщуватися у прокрустове ложе історичних періодів. Тому й наведена нижче періодизація давньогрецької літератури, розроблена в основному радянськими вченими, також є умовною і не вільна від вад, проте, здається, вона найлогічніше поєднує етапи історичного розвитку грецького суспільства з загальним літературним процесом.
Найчастіше вирізняють чотири епохи, окремі автори дві останні поєднують в одну — елліністично-римську. Отже, маємо чотири головні епохи розвитку давньогрецької літератури:
I. Література архаїчної Греції (до VII ст. до н. е.):
1) долітературний період (до середини IX ст. до н. е.);
2) гомерівський період (до VII ст. до н. е).
II. Класична література Греції:
1) післягомерівський період (VII - VI ст. до н. е.);
2) аттичний період (V - IV ст. до н. е.).
III. Література доби еллінізму (кінець IV - ІІ ст. до н. е.).
IV. Література епохи римського панування (середина ІІ ст. до н. е. - IV ст. н. е.).