Антична література - В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко 2001 Головна

Література архаїчної Греції

Дидактичний епос

Гесіод (кінець VIII - початок VII ст. до н. е.)

Життя і творчість. Після Гомера першим поетом, історичне буття якого не викликає жодних сумнівів, був Гесіод. Його історична поява спричинилася самим часом, точніше, дальшим розкладом общинно-родового суспільства, який засвідчив уже Гомер у своїх поемах. Дедалі поглиблювався конфлікт між аристократією і селянством. У самій общині почався соціальний поділ, розшарування землеробів, що привело до появи середнього і біднішого селянства. Нові соціальні групи вже не задовольнялися традиційними темами щойно народженої літератури. Розвиток сільського господарства змінював психологію селянства, вже міцно зв’язаного з клаптиком власної землі, якої раніше в нього не було. Тепер цьому селянинові потрібні були твори, які б розповідали не про війни і подвиги міфологічних героїв, значною мірою вже йому чужих, а про мирний побут і працю, твори, які б практично йому допомагали у важкій повсякденній роботі.

Виразником нових духовних запитів землеробів і став Гесіод, засновник дидактичного епосу (від давньогрецького слова «дидактос» — настановний, повчальний).

Час життя Гесіода визначити неможливо за браком точних відомостей. Але найімовірніше він жив наприкінці VIII і на початку VII ст. до н. е., хоч дехто з учених і припускає, що Гесіод міг бути молодшим сучасником Гомера. Як розповідає сам поет у своїх творах, батько його був мореплавцем, але через деякий час мусив відмовитися від цієї небезпечної професії, придбав шматок землі в малопридатній для сільськогосподарської праці Беотії (одна з центральних областей Греції з головним містом Фіви), збудував хатину. З дитинства Гесіод допомагав батькові хазяйнувати, випасав його невеличку отару овець біля горн Гелікон. За міфами, на ній проживали покровительки мистецтва — прекрасні Музи. Цікаво, то свій поетичний талант Гесіод пов’язує з цими богинями:

Пісень прекрасних своїх научили вони Гесіода

У ті часи, як овець піл священним він пас Геліконом...

З буйнозеленого лавра і посох чудовий зробили.

Дали мені, божественних пісень надихнули в дарунок,

Щоб я оспівував в піснях тих те. що було і що буде.

Плем’я блаженних богів величати мені наказали...

(Тут і далі переклад Н. Пащенко. «Теогонія», 22—23, 30—34)

Після смерті батька Гесіод з молодшим братом Персом поділили його спадщину. Гесіод продовжував господарювати і нажив певного достатку. Інакше сталося з Персом. Він виявився людиною легковажною і швидко розтринькав усе, що дісталося у спадок. До того ж ще й підкупив нечесних суддів і відібрав у брата значну частину його батьківщини. Цей учинок дуже образив Гесіода. Коли ж Перс і відібране пустив на вітер, а потім звернувся за допомогою до Гесіода, той вирішив допомогти братові, але не матеріально, а ... у вигляді моральних повчань. Для цього він і створив свою дидактичну поему «Роботи й дні».

Деметра — богиня родючості й землеробства. Статуя. ІV ст. до н. е.

Сцени оранки. Ваза. Кінець IV ст. до н. е.

Мабуть, перед цим поет склав велику поему «Теогонія» («Походження богів»), від якої збереглася лише початкова частина (трохи більше тисячі рядків). Прославивши за традицією спочатку Муз («Музи навчили мене незрівнянні заспівувать гімни»), Гесіод розповідає, як з безодні Хаосу постають Гея (Земля), підземне царство Тартар, сила любові (Ерот). Від Геї народжується Уран (Небо), Ереб (Пітьма) і Ніч, а віз Ночі — Ефір і День. Від союзу Урана і Геї з’являються, яких очолює могутній Крон, батько Зевса. Далі Гесіод розповідає про народження інших богів, боротьбу Зевса з Кропом, якого Зевс скидає з трону в Тартар і стає володарем землі й небес, війну з титанами тощо. Інколи поет обмежується простим переліком імен богів, що народжувалися, але часом створює цікаві й складніші в художньому плані картини — такі як покарання Кроном свого батька Урана, врятування Реєю сина Зевса, боротьба Зевса з титанами, з потворним велетом-драконом Тіфоном, подвійний обман Зевса хитрим Прометеем.

На жаль, основна частина «Теогонії», що давала повний родовід богів і героїв, до наших днів не дійшла. А вона була б пінним свідченням про ранню систему міфологічних уявлень греків, бо пізніші перекази або згадки про ці міфи зазнали значних змін чи переробок.

«Роботи й дні». Поема дає можливість чітко уявити особистість самого поета. Він постає простою, мудрою і працьовитою людиною, яка, глибоко шануючи роботу землероба, сама звикла до суворих умов життя, важкої фізичної праці, хоч часто вона дає жалюгідні результати. Свій твір Гесіод адресував Персу, якого хоче залучити до корисної праці, і з цією метою дає низку настанов. По суті ж поема являє собою зведення правил народної мудрості, які має виконувати середній беотійський селянин. Тобто поет звертається (і водночас сам виступає як виразник його інтересів) до такого землероба, у якого вже є ділянка землі, хата з добром, пара волів. Але він ще не такий багатий, щоб придбати одного- двох рабів, у нього навіть немає наймитів, яких, радить Гесіод, слід залучати до робіт лише у короткий період жнив, щоб зібрати врожай швидко і без усяких втрат. Отже, головним знаряддям праці цього селянина стають його власні руки та руки його домочадців.

Поет не приховує труднощів, пов’язаних із сільськогосподарськими роботами, часом він взагалі досить песимістично оцінює все життя селянина. Попри пануючу в суспільстві несправедливість, невідповідність витрачених зусиль плодам роботи, поет усе ж єдиний вихід із скрути бачить у важкій і часом невдячній, але чесній праці, яку все одно поважає, любить і цінує, а працелюбність уважає чи не найголовнішою доброчесністю людини. І хоч Гесіод інколи і скаржиться на різні життєві труднощі, але дістає внутрішню насолоду, переборюючи їх і отримуючи практичні реальні результати, — адже вони досягнуті завдяки його працьовитості й розсудливості.

Поему «Роботи й дні» можна умовно розбити на чотири частини. У першій (1 - 212) Гесіод після звернення до брата розповідає йому кілька притч і одну байку, мораль яких — у світі панують несправедливість, неправда, і людські справи на землі безперервно погіршуються.

Це історія двох сестер Ерід, одна з яких сварить людей, вносить в життя суспільства жахливі війни, «злу ворожнечу», а друга, навпаки, допомагає селянам у їхній мирній прані, корисній практичній діяльності і навіть намагається підштовхнути до мирного змагання:

Здатна вона і ледачого навіть примусить до пралі;

Бачить ледащо, як поруч сусіда його багатіє,

Й сам почина поспішати з сівбою, посадкою, краще

Щоб було в хаті. Змагання вони починають і кожний

Прагне багатства. Корисна оця лиш Ерідз для смертних.

(20 - 24)

Друга історія — це легенда про зловісну й хитру Пандору, жінку, створену й оживлену богами і послану Зевсом на землю як покарання людям за вчинений Прометеем злочин — викрадення з неба вогню і передання його смертним. Прийшовши до домівки Епіметея, Прометеевою брата, Пандора стала його дружиною. Через деякий час, незважаючи на заборону Зевса, відкрила подаровану ним скриньку, звідки вилетіли всі нещастя, лиха і хворості й обрушилися на рід людський. Налякана жінка миттю зачинила кришку, але в скриньці залишилася одна надія. Досить песимістично звучить думка Гесіода з цього приводу:

Напасті інші без ліку крутом поміж нами блукають,

Повно-бо їх на землі, та й на морі великому повно.

Слабості всякі між люди і вдень, і вночі без зазову

З власної волі приходять, приносячи смертним нещастя...

(Тут і далі переклад В. Свідзинського, 100 - 103)

Третя оповідана Гесіодом легенда торкається проблеми зміни людських поколінь. Він першим в античності поставив це питання і, відбиваючи позицію ранніх грецьких філософів, прийшов до невтішних висновків: людське суспільство деградує і в майбутньому його чекає регрес, поступова втрата всіх людських цінностей, і передусім моральних. Поет уважає, що спочатку існувало найпрекрасніше золоте покоління людей, подібних до богів, якому земля постачала вдосталь все необхідне для життя, кілька разів на рік давала врожаї, її не потрібно було обробляти, люди проживали в мирі й злагоді. Проте вже срібне покоління було іншим, не схожим на золоте. Надто погордливе, воно навіть відмовлялося від своїх богів. Йому на зміну прийшло грізне покоління людей-воїнів, закутих у бронзу, вони розпочали криваві війни. На короткий час поліпшилося життя у вік героїв, людей-напівбогів, але він виявився надто короткочасним, бо «люта війна і страшні бойовища звели їх із світу». Поет має на увазі як Троянську, так і Фіванську війни за спадщину царя Едіпа, у них і загинули могутні герої Греції. Гесіод особливо бідкається, що йому доводиться жити серед людей найжахливішого — залізного покоління:

Нащо ж судилося жити мені серед п’ятого роду?

Чом я раніш не помер або чом не родився пізніше?

Нині-бо плем’я існує залізне. Ні вдень, ні вночі вже

Не перепочити йому від труда, позбутися смутку.

Долі не мас. Турботи тяжкі від богів йому дані…

…нема односердя між батьком і сином.

Гостю немилий господар, товаришу давній товариш,

Навіть не дружні брати між собою, як перше бувало.

Хутко безчестити стануть ці люди батьків стародавніх…

(174 - 178, 182 - 185)

Останні рядки, якими закінчується перелік поколінь, також сповнені смутку і невіри в щасливе майбутнє:

...Стид віддалився і честь, і самі лиш остануться біди

Смертним рождениям землі, і не буде на муки поради.

(200 - 201)

Переспіви легенди Гесіода про п'ять поколінь можна знайти у творах римських письменників — Овідія, Вергілія, Горація, Ювенала.

Першу частину поеми завершує байка «Про солов’я і яструба». Яструб несе нещасного співця лісів, уп’явши в нього свої пазурі, і той пищить від болю. А яструб йому говорить, що він значно сильніший і, отже, доля пташки залежить від бажання хижака:

Я й пообідати можу тобою й пустити на волю.

(Тут і далі переклад Н. Пащенко. 209)

Алегорія цієї байки досить прозора. Гесіод говорить про сучасні йому відносини між людьми, коли родові аристократи були ще всевладні й бідніші люди перебували в цілковитій залежності від них. Можливо, й сам Гесіод відчув на собі «справедливість царів», але його песимістичний висновок звучить як протест проти існуючого порядку (до речі, ці слова з гордістю промовляє яструб):

Розуму в того нема, хто хотів би змагатися з сильним;

Він перемоги не матиме, горе fi ганьбу лиш заробить.

(210 - 211)

Проте песимізм Гесіода виявляється не таким уже безнадійним. Він сам протиставляє йому досить тверде переконання, що всі лиха і нещастя можна подолати працею і незмінною вірою в правду і богів. Вони врешті принесуть людям полегшення.

Друга частина поеми, яку можна назвати «Поради» (213 - 380), прославляє правду, без якої люди не можуть жити. Інша справа, що в буденному житті вона дуже часто порушується «царям-дароядцями». але поет нагадує, що безсмертні боги пильно стежать за їхніми діями, «Зевсове око все бачить і всякую річ примічає». Ідея справедливості стає у Гесіода вищим етично-моральним принципом.

Вже в першій частині Гесіод неодноразово звертається до Перса, закликаючи його прислухатися до правди і до корисних порад: «Я ж тобі. Персе, лиш чисту» правду сказати бажаю». Ця друга частина також рясніє окремими порадами і зверненнями до брата:

Персе, ти гордощів бійся і слухайся голосу правди!

(213)

Гесіод повчає, що люди і держави можуть бути щасливими там, де розквітає правда, яку незмінно дає Зевс:

Персе, візьми до душі й якнайкраще розваж .моє слово;

Слухайся голосу правди та думки не май про насильство.

Цей-бо закон для людей встановив олімпієць Кроніон...

А чоловікові правду він дав, найкоштовніше благо.

Хто, усвідомивши правду, її привселюдно шанує.

Щастя тому дає Зевс, що далеко сягає очима.

Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо,

Той справедливість порушив, самого себе загубивши.

Після такого й нащадки лишаться у світі нікчемні.

Хто присягає правдиво, у того й нащадки величні.

(Тут і далі переклад В. Свідзинського, 274 - 276, 270 - 285)

Гесіод засуджує насильство, несправедливість, зло, прославляючи доброчесність людини, її уміння слухати поради. Особливо він вихваляє схильність і прагнення людей до роботи, яка відганяє голод. Лише праця може допомогти придбати багатства.

Поет із презирством ставиться до ледарів і нероб, протиставляючи їм працьовитого трударя:

Голод-бо завжди товариш тому, хто не хоче робити.

Люди П безсмертні однако ненавидять тих. хто в неробстві

Вік проживає, подібно до трутнів, позбавлених жала,

Що. не працюючи, бджіл працьовитих з’їдають роботу.

Хай тобі приязно буде добром невеликим рядити.

Щоб своєчасно стодоли твої виповнялися хлібом.

Все нам робота дає — і великі отари й багатство...

Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне.

(302 — 308, 311)

Наведені рядки являють справжній гімн людській праці, для поета всяка робота почесна, і зневажати її не можна.

Гесіод радить Персові уникати поширених пороків: ніколи не зазіхати на чуже багатство, не знущатися зі слабких і немічних, з пошаною ставитися до старих батьків і взагалі шанувати старість, допомагати нещасним сиротам, ніколи не забувати приносити жертви богам.

Решта рядків цієї частини — короткі афористичні думки, не пов’язані між собою сентенції (можливо, деякі з них здавна вже були прислів'ями), а всі разом — прояв глибокої народної мудрості. Усі вони спираються на життєвий досвід багатьох поколінь землеробів. Інакше кажучи, Гесіод створює для селянина досить компактний моральний кодекс поведінки в житті, якого той має дотримуватися в умовах страшного «залізного віку». У всіх цих практичних і моральних порадах якоюсь мірою віддзеркалюється і внутрішній світ самого поета, звичайного беотійського селянина, тільки значно мудрішого за інших, з його практицизмом, недовірливістю, хитрістю, жадобою до збагачення, з його мораллю і забобонами тощо. Поміркованість такого селянина видно з його ставлення до сусідів. А з ними він будь-що хоче налагодити хороші взаємини.

«Справжня холера — поганий сусід, а хороший — то щастя» (346), — наголошує Гесіод, і це зрозуміло: від взаємин із сусідами багато в чому залежить добробут землероба.

Поет сам пояснює: не вистачить борошна до нового врожаю, то в кого позичити його? Ясна справа, що в сусіда. Але якщо береш мірку, то з нового врожаю віддавай мірку, та ще й з горою (своєрідні проценти!) — наступного разу сусід знову позичить з охотою. Або якщо селянин з приводу якоїсь урочистої дати влаштовує бенкет, то він не повинен забути про сусіда й має обов’язково його запросити.

Оранка. Аттична ваза

Практицизм Гесіода виявляється і в тому, що він радить, будуючи взаємовідносини з людьми, дотримуватись єдино можливого принципу — «ти — мені, я — тобі». Він пропонує давати лише тому, хто тобі лає. Є в нього і ряд серйозних застережень, що виникли, мабуть, як результат негідних дій Перса.

Передусім попереджає, що багатство слід здобувати чесним шляхом, працею, насильство користі не принесе і рано чи пізно, але буде покаране. Крім того, особливо він застерігає від захоплення легковажними жінками, які становлять для чоловіка велику загрозу і можуть легко зруйнувати його добробут:

Бійся жінок-шелихвістох, облудних промов їх не слухай.

Ум тобі жінка задурить і разом стодоли обчистить.

Злодію вірить нічному те ж саме, що й жінці повірить!

(Переклад Н. Пащенко. 373 - 375)

Тема основної, третьої, частини поеми (382—764) охоплюється першою половиною її назви — «Роботи». Йдеться про ті роботи, що їх повинен виконати селянин протягом чотирьох сезонів року. Гесіод не обіцяє Персові легкої праці й великих успіхів, навпаки, попереджає про важкі умови сільськогосподарських робіт. Але це єдиний засіб «з голодом більше не знатись», єдина можливість досягти добробуту. Говорячи гро роботи, Гесіод має на увазі виключно сільський труд, навіть не згадуючи про працю ремісників численних професій, яких у Греції на той час уже було багато.

Збирання винограду та виготовлення вина. Аттична ваза. VI ст. до н. е.

Огляд робіт позбавлений послідовності. Починає Гесіод свою оповідь про них з весни, коли всюди розпочинається оранка земель. Давши побіжно кілька настанов про необхідність добре працювати, він переходить до робіт осінньої пори, радячи, зокрема, «коли сиплеться листя з дерев», виготовляти з них необхідні в господарстві речі — ступи, скріпи для плуга, а потім знову повертається до весняних турбот і розповідає про годування «волів криворогих», яких придбали завчасно, про оранку землі без усякого перепочинку, сівбу з обов’язковим загортанням зерна землею й тут же додає, що всі ці роботи мають бути заздалегідь визначені і виконані вчасно. Тобто в поета виникає ідея завчасного планування,

... Бо добрий порядок для смертних

Найкорисніший за нее, а найгірше за все — безголов'я.

(Переклад В. Свідзинського, 471 - 472)

Отже, щоб виростити хороший урожай, уже з весни про це слід потурбуватися і готувати його запланованими роботами. А коли хліба визріли, то їх слід швидко скосити, висушити та обмолотити на току, висипати в підготовану посудину, сховати та ще й завести собаку — охоронця від «сплячої вдень людини». Радить він, коли слід обрізати й обкопувати виноградні лози, як готувати виноградні грона для давлення, якого віку треба купувати биків, коли брати бездітних наймита і служницю тощо.

Поради Гесіода мають найрізноманітніший характер. Трапляється, що він сам визнає свою некомпетентність у якомусь питанні і ... все-таки радить. Він попереджає, що плавав у морі лише один раз, з узбережжя міста Авділа до острова Евбея (відстань між ними зовсім невелика — кілька кілометрів) на співочі змагання, звідки повернувся переможцем — з «вухатим триніжком». Гесіод не фахівець «у справах морських», і все ж низку порад щодо часу відплиття корабля, його підготовки і спорядження, місця, де можна зерно вигідно продати, він докладно подає. І неодноразово попереджає про небезпеку морських плавань, що не зупиняє людей, охоплених жадобою наживи:

Та в безрозсудстві своїм сміливішає люд нерозумний:

Зараз багатство .тля смертних самою душею їх стало.

(Переклад Н. Пащенко, 685 - 686)

Даючи вказівки, Гесіод виходить із прикмет природи, яку чудово знає.

Практичність поета виявляється і в останніх рядках цієї частини. що містять житейсько-повчальні та моральні настанови і часом торкаються інтимного життя людини. Так, Гесіода хвилюють проблеми, пов’язані зі створенням юнаком нової родини, з вибором дружини, одруженням. Він підходить до цього дуже серйозно. вважаючи, що чоловік повинен спочатку придбати ділянку землі, збудувати житло і лише тоді вводити до нього молоду дружину:

Зрілим станеш коли, то веди в будинок дружину.

До тридцятьох як років небагато тобі залишилось

Чи недалеко за них перейшло — саме час цей для шлюбу;

... Діву в дружини бери, щоб її ти навчив поведінки;

Ту вибирай переважно, до тебе живе щонайближче..

(Переклад В. Свідзинського, 695 - 697, 699 - 700)

Коли Гесіод радить брати дівчину, яка «живе щонайближче», то виходить із того, що. взявши її здалеку, юнак не знатиме вдачі дівчини. А якщо вона живе поблизу, тобто є дочкою сусіда, то юнак з дитячих років грався з нею та іншими дітьми й тому все про неї йому відомо. Піклується поет і про майбутнє молодої родини — в ній має бути лише один син — спадкоємець землі. Якщо ж буде два (як у батька Гесіода), то братам доведеться землю ділити навпіл, а на вдвоє меншій ділянці сім’ю вже важко прогодувати.

Як і попередня, третя частина також містить ряд повчально-афористичних сентенцій, декотрі з яких є, мабуть, народними прислів’ями:

Кару намикать блаженних безсмертних завжди стережися. (706)

Небалакучий язик для людей — то найкраще багатство. (719)

Лій лише, так: утікай від страшного людей поговору. (760)

Слави відлюдника чи хлібосола ти оберігайся. (715)

Справи роби своєчасно та й міру в усій зберігай. (694)

Бійся вважатись товаришем лиш. ненависником добрих. (716)

Міру в словах збережеш — і всякому будеш приємним. (720)

Гірше про себе почуєш, коли поноситимеш інших. (721)

(Переклад Н. Пащенка)

У заключній, четвертій, частині поеми (765— 828) розгортається тема, пов’язана з другою половиною назви — «Дні». Посилаючись на судження народу, Гесіод перелічує дні, щасливі й не щасливі для початку тієї чи іншої роботи. Визначені завдяки спостереженням багатьох поколінь, ці дні в стародавні часи були єдино відомим своєрідним календарем для землеробства, який зумовлював порядок сільських робіт.

Гесіод називає «священні» дні — «перед першим числом і четвертим», сьомий день («народивсь Аполлон ліроносний»), а також восьмий і дев’ятий. Та особливо «чудові для людських звершень» одинадцятий і дванадцятий дні. Але тринадцятого дня не можна починати сівбу, хоч він придатний для саджання городніх рослин тощо.

Безперечно, на переліку хороших і поганих днів відбився вплив забобонів, що виникли у значно давніші й примітивніші періоди існування грецького суспільства. Проте цілком відкидати всі спостереження поета в жодному разі не можна. Адже це означало б заперечити народну мудрість. Народ, що забуває її, неодмінно тяжко розплачується за свою легковажність. У часи життя Гесіода і в пізніші періоди існування Еллади поема «Роботи й Дні» була надзвичайно популярною, конкуруючи з епосом Гомера, в усі часи її вивчали у школах. Правдивість житейських істин, сконцентрованих у ній, її проста і зрозуміла кожному селянинові мова зробили поему його вірним порадником, у якому він знаходив не тільки напівзабуті істини, відповідь на те, як, що і коли робити, але й моральну підтримку в житті.

Гесіод використовує розмір епічних поем — гекзаметр, але його мова відрізняється від гомерівської. Тут немає тих яскравих зображальних засобів, якими користувався Гомер. Суто ділові поради і настанови Гесіода вимагали лаконізму, стислих форм, простоти й чіткості у викладенні думки, адже йшлося про буденне життя, працю і мораль звичайного селянина. У поемі «Роботи й дні» вже немає могутніх міфологічних героїв, величних богів Олімпу, не вирішувалася доля окремих героїв, племен і народів, відповідно немає і пафосу героїки, високого стилю, особливих художніх прийомів. Гесіод обома ногами стоїть на землі, пише про землю і тих, хто її обробляє.

Збирання олив. Амфора. VI ст. до н. е.

Гесіод, мешканець села, виявив себе тонким знавцем та уважним спостерігачем природи. Увесь його твір — свідчення глибокого розуміння поетом природних явищ, його прагнення поставити їх на службу людям. Особливо виділяється в поемі епізод наступу зими (у 3-й частині), де талант Гесіода-художника розкривається повною мірою. У Гомера подібних розгорнутих картин природи немає. Наочною, зримою постає оповідь поета, коли він зображує льодове дихання північного вітру Борея, від якого все живе намагається укритися в затишні місця, а людина поспішає до теплого житла і, як радить Гесіод, їй потрібно

Плащ натягати м'який, а піл нього хітон довгополий.

Добре підбитий густим пітканням по звичайній основі.

(Тут і долі переклад В. Спідзинського, 537 - 538)

Навіть звірі не можуть сховатися від жорстокого подиху Борея:

... стогону повен весь ліс незліченний.

Скулені звірі, хвости Підібравши піл себе, трясуться.

Навіть такі, то їх хутро щитить. Бо їх протинає

Холодом вітер жалкий, хоч які волохаті їм груди.

Навіть крізь шкуру вола він проходить: нема йому стриму.

Кіз довгошерстих проймає! І тільки, овечим отарам

Сила Борея не шкодить, бо дуже густа на них вовна...

Всі лісові населенні — рогаті й безрогі — однако.

Зуба не зводячи з зубом, ховаються в темрявих пущах

Та по глибоких байраках — одна їм турбота на думі:

Десь у горі земляній або в скельній печері безпечний

Захисток мати...

(511 - 517, 529 - 533)

З болем і співчуттям ставиться поет до цього страшного випробування холодом і нагадує, скільки лиха може принести Борей у найтяжчий місяць зими (йдеться про січень) і звірям, і людям. Проте, стверджує Гесіод, Борей може бути і корисним, бо приносить «туман хлібодайний».

З ім’ям Гесіода пов’язаний те ряд творів: «Щит Геракла» (збереглося близько 480 рядків), «Каталог жінок» і «Великі праці» (дійшли нечисленні фрагменти), але вже в античності виникли сумніви щодо авторства Гесіода. Це питання залишається невирішеним донині.

Назад Зміст Далі

Посилання на схожі матеріали:

Дата останньої редакції: 10 березня 2026

Меню

Література архаїчної Греції

Дидактичний епос

Гесіод (кінець VIII - початок VII ст. до н. е.)

Пошук на сайті