Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Ґабріель Ґарсіа Маркес (нар. 1928 р.)
Ґабріель Ґарсіа Маркес (нар. 1928 р.)

Постать Ґабріеля Ґарсіа Маркеса - одна з найпомітніших і найцікавіших у сучасній латиноамериканській літературі. Найсуттєвішою рисою його творчості є звернення до фольклорно-міфологічної традиції, класичні зразки якої створили Т. Манн і У. Фолкнер, Дж. Джойс і М. Булгаков, Дж. Алдайк і А. Карпент’єр та багато інших письменників. Ім ’я Ґарсіа Маркеса відоме не тільки на його батьківщині - Колумбії, а й на всіх континентах. Адже в його творах йдеться про те, що хвилює усіх людей, незалежно від місця їх проживання.

Народився Ґабріель Ґарсіа Маркес 6 березня 1928 р. в м. Аракатака (Колумбія). Дитяча уява хлопця формувалася під упливом, з одного боку, страшних казок про потойбічне життя, які розповідала йому бабуся, а з другого - переказів діда, полковника у відставці, про реальні події:» ..бажаючи бути таким, як дід, - розумним, сміливим, надійним, - я не міг упоратися зі спокусою заглянути в казку», - згадував письменник.

Від бабусі Ґабріель Ґарсіа Маркес перейняв деякі стилістичні засоби. «Найстрашніші історії бабуся розповідала цілком спокійно, нібито все це бачила своїми очима. Я зрозумів, що безстороння манера оповіді й багатство образів найкраще сприяють правдоподібності оповідання», - згадував митець.

У 1940-1942 рр. навчався в Барранкільї, у шкільній газеті почалася проба його пера. Перші контакти з літературним середовищем відбулися під час навчання в Сіпакірі (1943 р.). Велике враження на юнака справило знайомство з творчістю Ф. Кафки. Через день після прочитання новели «Перевтілення» він написав своє перше оповідання «Третя відмова» (1947).

У 1947 р. Ґарсіа Маркес вступив на юридичний факультет Національного університету в Боготі. В університетському журналі опублікував ряд оповідань. Читацькі інтереси молодого письменника розширюються, він вирішив тоді перечитати все, що було написано «до нього», починаючи з Біблії та класики. Однак студентське життя швидко закінчилось. Університет закрили, а Ґабріель Ґарсіа Маркес покинув Боготу. Працюючи в журналістиці, якийсь час продовжував навчання в університеті м. Картахена, згодом полишив заняття юриспруденцією. Найважчий період його юнацької біографії - 1953 р., коли він перебивався випадковими заробітками, зокрема працював бродячим продавцем довідників і енциклопедій у віддалених районах міста.

У 1954 р. повернувся до Боготи, працював газетним репортером, а через рік виїхав до Європи кореспондентом газети «Ель Еспектадор» («Спостерігач»).

Його статті, які викривали факти перевезення контрабанди колумбійськими військовими кораблями, стали причиною закриття журналу, а кореспондент залишився без засобів до існування.

Займаючись журналістикою, Ґабріель Ґарсіа Маркес основну увагу зосередив на художній творчості. Повість «Опале листя» (1955) засвідчила появу в літературі талановитого прозаїка.

У 1961 р. письменник переїхав до Мехіко, де писав сценарії, журнальні статті. Після повісті «Полковникові ніхто не пише» (1961) вийшла збірка оповідань «Похорон Великої мами» (1962). Успіх письменникові приніс роман «Сто років самотності» (1967). Перше видання твору розійшлося за тиждень і спричинило, за словами перуанського прозаїка Варгаса Льоси, «літературний землетрус». У цьому романі вигадане селище Макондо символізує Латинську Америку, а його засновник Буендіа зі своїми нащадками - історію світу. В наступному романі «Осінь патріарха» (1975) порушено гостру для літератури тему боротьби проти диктаторських режимів, створено гротескно-сатиричний образ тирана. «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» (1981) - повість про відповідальність кожного за все, що відбувається в селі, регіоні, світі, про небезпечну властивість пам’яті прикрашати минуле в ім’я самовиправдання, забувати уроки, які не можна не пам’ятати. «Кохання під час чуми» (1985) - філософський роман про подолання самотності, гімн або реквієм коханню, розповідь про те, що могло б статися, але не сталося або відбулося пізно чи трагічно. Ця гірка історія сповнена надії та віри в людину.

У 1982 р. Ґабріель Ґарсіа Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за романи та оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту».

Більшість творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса написана в дусі так званого «магічного реалізму». Письменник широко використовував міфологічну народну образність, що увібрала в себе елементи індіанського, негритянського, іспанського фольклору, поєднала народні традиції бачення і відображення світу, а також здобутки сучасної латиноамериканської й взагалі світової культури.