Роль німецьких романтиків у створенні романтичної художньої картини світу. Школи німецького романтизму та їхні гасла
Романтизм у Німеччині сформувався найраніше, мав найпотужніший розвиток та вплив на інші європейські країни. Спочатку панував преромантизм (штюрмерство), де героєм виступає титанічна, природна людина ( герої Шиллера, Гете).
Періоди:
1. (1795—1806) Основні явища німецької романтичної літератури цього періоду — діяльність ієнського гуртка і творчість Ф. Гельдерліна. Тісний зв'язок з філософією, з німецькою філософською революцією. (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
2. (1806-1815) В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії. Все це активізовувало національну свідомість німців, навертало до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з ієнським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 pp. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Брентано, Я. і В. Грімми.
3. (1815-1830) Найзначнішим і найхарактернішим явищем є гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків (Л. Уланд, Ю. Кернер, Г. Шваб та ін.). До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гейне. Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін.
4. (1830-1848) Найхарактерніша риса - відхід від пассеїзму, від середньовічно-фольклорних захоплень та замилувань і звернення до сучасності, її громадсько-політична активізація. Це була відповідь романтичної літератури на виклики дійсності, на громадсько-політичне піднесення в країні, викликане французькою Липневою революцією, і особливо на зростання опозиційних і демократичних настроїв перед німецькою революцією 1848 р. ("передберезневий період"). До цього періоду відноситься розквіт творчості Гейне і творчість великої групи письменників-романтиків, пов'язаних з революцією 1848 р. та її ідеологією (А. Г. Гофман фон Фалерслебен, Г. Гервег, А. Гласбреннер, Ф. Фрейліграт, Р. фон Готшаль та ін.).
Німецький романтизм не зникає і після революції 1848 p., його струмінь відчутний також у німецькій реалістичній літературі другої половини XIX ст. Але найяскравіше в цей час він проявився в музиці (Р. Вагнер) і в філософії (Ф. Ніцше). В останні десятиліття XIX ст. піднімається в німецькій літературі хвиля неоромантизму, що переплітався з імпресіонізмом і символізмом.
ІЄНСЬКИЙ ГУРТОК (літературно-філософський)
Август-Вільгельм і Фрідріх Шлегелі, Новаліс, Людвіг Тік, Фіхте, Шеллінг, Шлеєрмахер.
Тенденції і риси: універсалізм (світ - постійний творчий процес), творче ставлення до буття і світу.
Естетика: за Шлегелем — людський дух диктує, «романтична іронія», створювали сучасну міфологію.
Гейдельберзька школа. Друге покоління німецьких романтиків, виникла у Гейдельберзі. Школа характерна особливим зацікавленням проблемами вірувань, національної старовини, фольклорної творчості (брати Грімм, поет Йозеф фон Ейхендорф, збирачі й упорядники видань народних пісень Ахім фон Арнім, Клеменс Брентано та ін.).
Швабська школа романтиків. Л. Уланд, Ю. Кернер, Г. Шваб.