ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ
Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Розвиток середньовічного театру. Зміст та жанри середньовічної драми
Інші джерела: язичницькі обряди, танки, наприклад травневі ігри. Протягом століть носіями елементів театральних дій і вистав були бродячі актори та поети — міми, гістріони, жонглери, які показували жартівливі, буфонні сценки побутового змісту, пародії на богослужіння. В 9-10 ст. для пожвавлення різдвяних і великодніх служб в католицьке богослужіння вводились тропи — діалогічні переклади євангельського тексту, обмін репліками між священиком і хором священників, що молились. Згодом з’явились елементи пантоміми (напр. розігрування поклоніння немовляті Ісусу). Сприяло виникненню літургічної драми латинською мовою (9-12 ст.). З кінця 11 ст. починається побутова обробка біблійського тексту, з’являються нові персонажі. В 12 ст. літургічна драма відокремлюється від меси → виноситься на паперть → на міську площу. З 13 ст. їх організація переходить до рук магістратів та ремісничих цехів. Ролі в п'єсах виконують уже не представники кліру, а городяни, латинська мова замінюється народною.
В 12-13 ст. формується новий жанр драми — містерія, яка досягла вершини в 15 ст. Була масовою самодіяльною виставою. В день відкриття містом проходила святкова процесія, в якій брали участь міське управління, духівництво, ремісничі цехи, купецькі гільдії, діти, міська інтелігенція. Вистава відбувалась на площі, на симультанній сцені (Франція і Німеччина), в Англії та Фландрії на рухомих сценах: маленьких помостах на возах. Постановка містерії проходила по частинах і тривала від кількох днів до кількох тижнів. Франція «Містерія старого завіту» (15 ст.), що складалась з 40 п’єс (50 тис. віршів). Зміст базувався на біблійних та євангельських сюжетах, але помітна постійна боротьба між релігійним та мирським укладом. З часом світська, побутова, комічно-розважальна основа почала переважати над релігійно-моралізаторською; містерія перетворювалась у цікаве святково-урочисте видовище. Незважаючи на патетично-релігійний зміст містерії, самодіяльні актори для розваги глядачів вводили в неї комічний елемент, додаючи від себе веселі жарти, комічну міміку та ін. Протягом 16 ст. містерія була заборонена.
У 13 ст. виникає міракль, особливо популярний у Франції. Сюжети основувались на легендах, особливо популярні богородичні міраклі про діву Марію. «Міракль про Теофіла» Рютбефа (13 ст.) — про монастирського економа, якого несправедливо скривдив єпископ, монах продає душу дияволу щоб відімстити, але боїться розплати і починає молитись до діви Марії. З часом міраклі все частіше перетворювалися на сентиментальні п'єски.
Мораліте, що виник в 15 ст. у Франції та Англії, мав морально-дидактичну спрямованість, але не релігійний сюжет, мораль міського стану. Розрізняють «алегоричні мораліте» (алегоричні персонажі, боротьба Духа і Тіла, Добра і Зла. «Про розумне і нерозумне» (15 ст.)) й «історії» (тільки у Франції, проблеми суспільного і сімейного життя, «Імператор, який вбив свого племінника»).
Середньовічний світський реалістичний театр пов’язаний з народними обрядами, діяльністю мімів, гістріонів, жонглерів; дійшли записи тільки 2 п’єс Адама де ля Аль із Арраса (сер. 13 ст.) — «Гра в альтанці» (про день ярмарки в місті) і «Гра про Робіна і Маріон» (кохання пастухів).
У 14-15 ст. в Франції і Німеччині розвивається комічний театр (пішов від карнавальних процесій на масляницю, сценка зіткнення товстого Карнавалу і худого Посту, фастнахтшпілі — масляничні ігри, особливо в Нюренберзі). До 12 ст. затвердилось «свято посоха» (або «свято дурнів/ослине»). Дурацькі корпорації у Франції: паризька корпорація «Безжурні хлопці» (15 ст., жовто-зелений блазенський костюм і капелюшок з ослячими вухами), «Базошь», що об’єднувала судейських чиновників верховного суду. В їхньому середовищі сформувались комічні жанри — соті (фарси з помітними елементами антифеодальної та антицерковної сатири). П’єр Гренгуар, один з членів «Безжурних хлопців»: соті «Гра про Князя дурнів і про Матір дурнів» (1512).
Фарс відокремився від містерії напр. 15 ст. і в 16 ст. став популярним. Головна ознака — гострокритичне ставлення до життя, сатиричне вільнодумство, дохідливість, властиві комічні перебільшення, гротеск, буфонада, має постійних персонажів. Висміюються духовенство і подружні зради, хитрощі, лінощі. Французький фарс «Адвокат Патлен» (15 ст.), «Новий Патлен», «Заповіт Патлена». Найвідоміший актор — Понтале (Жан де л’Еспіна, 16 ст.).
Успіх «Адвоката Патлена» сприяв виникненню нових варіантів про хитрого стряпчого. У фарсі «Новий Патлен» шахрай-адвокат виманює у кушніра дорогі хутра, запевняючи власника, що їх хоче купити священик. Розмова кушніра з священиком в сповідальні - зразок комічного непорозуміння; до того ж, кожен із співрозмовників думає про власну вигоду. Коли обман виявився, кушнір поспішає у корчму - там він сподівається знайти пройдисвіта Патлена. А кюре відправляється за утіхою до коханки. Вмираючи, Патлен потішається з кюре-сповідальника (він знає, що той облудний лицемір), славить земні радощі та заповідає похоронити себе обов'язково у винному погребі (фарс «Заповіт Патлена»). Як жанр фарс справив значний вплив на розвиток західноєвропейського театру, особливо на французьку комедію XVII ст. та на Мольєра. В Італії фарс послужив основою для створення комедії дель арте.