Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Розвиток середньовічного театру. Зміст та жанри середньовічної драми

Інші джерела: язичницькі обряди, танки, наприклад травневі ігри. Протягом століть носіями елементів театральних дій і вистав були бродячі актори та поети — міми, гістріони, жонглери, які показували жартівливі, буфонні сценки побутового змісту, пародії на богослужіння. В 9-10 ст. для пожвавлення різдвяних і великодніх служб в католицьке богослужіння вводились тропи — діалогічні переклади євангельського тексту, обмін репліками між священиком і хором священників, що молились. Згодом з’явились елементи пантоміми (напр. розігрування поклоніння немовляті Ісусу). Сприяло виникненню літургічної драми латинською мовою (9-12 ст.). З кінця 11 ст. починається побутова обробка біблійського тексту, з’являються нові персонажі. В 12 ст. літургічна драма відокремлюється від меси → виноситься на паперть → на міську площу. З 13 ст. їх організація переходить до рук магістратів та ремісничих цехів. Ролі в п'єсах виконують уже не представники кліру, а городяни, латинська мова замінюється народною.

В 12-13 ст. формується новий жанр драми — містерія, яка досягла вершини в 15 ст. Була масовою самодіяльною виставою. В день відкриття містом проходила святкова процесія, в якій брали участь міське управління, духівництво, ремісничі цехи, купецькі гільдії, діти, міська інтелігенція. Вистава відбувалась на площі, на симультанній сцені (Франція і Німеччина), в Англії та Фландрії на рухомих сценах: маленьких помостах на возах. Постановка містерії проходила по частинах і тривала від кількох днів до кількох тижнів. Франція «Містерія старого завіту» (15 ст.), що складалась з 40 п’єс (50 тис. віршів). Зміст базувався на біблійних та євангельських сюжетах, але помітна постійна боротьба між релігійним та мирським укладом. З часом світська, побутова, комічно-розважальна основа почала переважати над релігійно-моралізаторською; містерія перетворювалась у цікаве святково-урочисте видовище. Незважаючи на патетично-релігійний зміст містерії, самодіяльні актори для розваги глядачів вводили в неї комічний елемент, додаючи від себе веселі жарти, комічну міміку та ін. Протягом 16 ст. містерія була заборонена.

У 13 ст. виникає міракль, особливо популярний у Франції. Сюжети основувались на легендах, особливо популярні богородичні міраклі про діву Марію. «Міракль про Теофіла» Рютбефа (13 ст.) — про монастирського економа, якого несправедливо скривдив єпископ, монах продає душу дияволу щоб відімстити, але боїться розплати і починає молитись до діви Марії. З часом міраклі все частіше перетворювалися на сентиментальні п'єски.

Мораліте, що виник в 15 ст. у Франції та Англії, мав морально-дидактичну спрямованість, але не релігійний сюжет, мораль міського стану. Розрізняють «алегоричні мораліте» (алегоричні персонажі, боротьба Духа і Тіла, Добра і Зла. «Про розумне і нерозумне» (15 ст.)) й «історії» (тільки у Франції, проблеми суспільного і сімейного життя, «Імператор, який вбив свого племінника»).

Середньовічний світський реалістичний театр пов’язаний з народними обрядами, діяльністю мімів, гістріонів, жонглерів; дійшли записи тільки 2 п’єс Адама де ля Аль із Арраса (сер. 13 ст.) — «Гра в альтанці» (про день ярмарки в місті) і «Гра про Робіна і Маріон» (кохання пастухів).

У 14-15 ст. в Франції і Німеччині розвивається комічний театр (пішов від карнавальних процесій на масляницю, сценка зіткнення товстого Карнавалу і худого Посту, фастнахтшпілі — масляничні ігри, особливо в Нюренберзі). До 12 ст. затвердилось «свято посоха» (або «свято дурнів/ослине»). Дурацькі корпорації у Франції: паризька корпорація «Безжурні хлопці» (15 ст., жовто-зелений блазенський костюм і капелюшок з ослячими вухами), «Базошь», що об’єднувала судейських чиновників верховного суду. В їхньому середовищі сформувались комічні жанри — соті (фарси з помітними елементами антифеодальної та антицерковної сатири). П’єр Гренгуар, один з членів «Безжурних хлопців»: соті «Гра про Князя дурнів і про Матір дурнів» (1512).

Фарс відокремився від містерії напр. 15 ст. і в 16 ст. став популярним. Головна ознака — гострокритичне ставлення до життя, сатиричне вільнодумство, дохідливість, властиві комічні перебільшення, гротеск, буфонада, має постійних персонажів. Висміюються духовенство і подружні зради, хитрощі, лінощі. Французький фарс «Адвокат Патлен» (15 ст.), «Новий Патлен», «Заповіт Патлена». Найвідоміший актор — Понтале (Жан де л’Еспіна, 16 ст.).

Успіх «Адвоката Патлена» сприяв виникненню нових варіантів про хитрого стряпчого. У фарсі «Новий Патлен» шахрай-адвокат виманює у кушніра дорогі хутра, запевняючи власника, що їх хоче купити священик. Розмова кушніра з священиком в сповідальні - зразок комічного непорозуміння; до того ж, кожен із співрозмовників думає про власну вигоду. Коли обман виявився, кушнір поспішає у корчму - там він сподівається знайти пройдисвіта Патлена. А кюре відправляється за утіхою до коханки. Вмираючи, Патлен потішається з кюре-сповідальника (він знає, що той облудний лицемір), славить земні радощі та заповідає похоронити себе обов'язково у винному погребі (фарс «Заповіт Патлена»). Як жанр фарс справив значний вплив на розвиток західноєвропейського театру, особливо на французьку комедію XVII ст. та на Мольєра. В Італії фарс послужив основою для створення комедії дель арте.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.