Архетипна теорія Н. Фрая
Одним із найвідоміших і найпродуктивніших сучасних міфокритиків є Нортроп Фрай. Він ставить перед собою велике завдання - дати всьому літературознавству нові методологічні засади. Розуміння ним міфа в основному співпадає з ученням Р. Чейза. Міф для Н. Фрая - це передусім художній твір, певний тип художньої оповіді, який є однією з форм словесного мистецтва. Він бачив у міфології (як і К. Юнг) архетип, матрицю сучасної літератури. Основними елементами міфа Н. Фрай називає аналогію та ідентифікацію. Перша проводить паралелі між життям людини і життям природи, інша ж творить богів. Основне функціональне навантаження цих богів (в міфології, в релігії, в літературі) полягає в тому, щоб надати людської форми неживій природі, оживити її. При побудові своїх численних структурних моделей Н. Фрай застосовує теорії З. Фрейда, К. Юнга, Дж. Фрейзера.
У пізніших статтях "Архетипи літератури" (1951) і "Анатомія критики" (1957) він висунув основні концепції своєї нової, "систематичної", критики. Автор закликає розглядати літературу не тільки як явище, що розвивається з одного центру, знайти який і є завданням критики. Можна знайти первісні формули в працях великих класиків, більше того, існує загальна тенденція з боку великих письменників до відтворення цих формул. Н. Фрай спробував зібрати давні формули в один фокус і представити літературу як явище, котре розвивається не з термінологічно неясного центру, а з одного конкретного міфа (мономіфа, першоміфа). Цим мономіфом був міф про від'їзд героя на пошуки пригод. Цей міф автор ставить в тісний зв'язок з порами року (вмирання та відродження) і вважає в кінцевому рахунку міфом про виконання всіх людських бажань, про "золотий вік". У тематичному аспекті центральний міф літератури показує кінець життєвих труднощів, вільне суспільство, в якому задовольняються всі бажання.
Міфи, архетипи, на думку Н. Фрая, пронизують літературу на протязі всієї історії. Вони визначають не тільки образну систему творів, а й їх жанр. Автор пропонує структурний каркас для характеристики основного напряму, жанрів і образів літератури: "1. Світанок, весна, фаза народження. Міфи про народження героя... і поразку сил пітьми, зими і смерті. Другорядні герої - мати і батько. Архетип пригодницького роману, дифірамбів та рапсодій. 2. Зеніт, літо. Одруження або тріумф. Міфи про обожнення, про священний шлюб, про рай. Другорядні герої - друг і наречена. Архетип комедії, пасторалі та ідилії. 3. Осінь і "фаза смерті" з міфами про вмираючих богів. Ця фаза є архетипом трагедії та елегії. 4. Зима породжує міфи про хаос і чудовиська, що є архетипом сатири". [55]Часто Н. Фрай дає паралельно дві інтерпретації твору - фрейзерівську і фрейдистсько-юнгіанську. Крім того, він називає Біблію архетипом західної культури, котрий служив основою для символіки багатьох творів (хоча зауважує, що і сама Біблія виросла із раніших, дохристиянських джерел). Для Н. Фрая міф, зливаючись з ритуалом і архетипом, є вічним підґрунтям і витоком мистецтва; міфологізуючі романи ХХ ст. уявляються йому природнім і стихійним відродженням, що завершує черговий цикл історичного кругообігу в розвитку поезії. Н. Фрай стверджує постійність літературних жанрів, символів і метафор на основі їх ритуально-міфологічної природи.