Хрестоматія - Зарубіжна література другої половини ХХ століття - Телегіна Н.І. 2018

Особливості реалізації концепції історичного романа Ліона Фейхтвангера в його творі «Іспанська балада»
Література Німеччини

Історичний роман – це твір, який в художній формі відроджує для читача якусь історичну епоху, сюжет якого побудовано на подіях з минулого. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – із художнім вимислом. Засновником жанру історичного роману в Європі вважається В. Скотт. Особливостями історичного роману В. Скотта є: поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої є людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість тощо. У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв. Усіх героїв історичного роману В. Скотт поділяє на кілька груп: реальні історичні персонажі, які не є головними героями оповіді; люди з народу, участь яких у розгортанні сюжету досить активна; молода людина, яка не має надто виразних індивідуальних рис, але відзначається порядністю, чесністю, сміливістю. В історичних романах В. Скотта відсутній, як правило, тісний зв’язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі займає відображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

Німецькі письменники до 20–го століття рідко зверталися до жанру історичного роману (у ХІХ столітті романтики Л. Тік, Л. А. фон Арнім, В. Гауф, реаліст К. Ф. Мейєр). Він вважався жанром розважальної белетристики, у якому, за свідченнями Ліона Фейхтвангера, царювали «…пригоди, інтриги, костюми, недоладні кричущі фарби, патетичне базікання, така собі суміш політики і любові, безвідповідальне зведення грандіозних подій до дрібних особистих пристрастей» [5]. Ліон Фейхтвангер був одним з тих, хто розкрив багатство можливостей жанру історичного роману. Інтенсивний процес інтелектуалізації прози, який проходив в Німеччині у ХХ столітті (Т. Манн, Г. Манн, Г. Гессе, Р. Музіль, Г. Брох), зачепив і жанр роману про сучасну та минулу історію.

Фейхтвангер є одним з найвідоміших німецьких письменників, який був не тільки автором, але і теоретиком в плані розвитку і трансформації історичного роману. Фейхтвангер вважав, що письменник звертається до історичного минулого виключно для того, щоб краще виразити свою сучасність, свої власні ідеї та погляди. Історичні особи та події, на його думку, є тільки матеріалом, більш зручним для вирішення тих чи інших сучасних проблем. Він шукає в них лише точного відображення своєї епохи, своїх сучасних і суб’єктивних поглядів. [2; c.135]. Історичний матеріал, в його розумінні, повинен відображатись в якості паралелі до сучасних подій, а не для вивчення минулого і встановлення його генетичного зв’язку з сьогоденням. Фейхтвангера хвилювали насамперед проблеми сучасності ‒ сенс, мета і засоби суспільної боротьби, фашизм і його зловісний вплив на людей. У 1935 році у відомій промові. Про сенс і безглуздість історичного роману «Фейхтвангер проголосив»: Історія ‒ лише сировина, первинний матеріал, з якого митець творить образи своєї сучасності, відповідає на її питання, вирішує її проблеми ’’[3; c.108].

В романах Фейхтвангера історичні декорації зведені до необхідного мінімуму, щоб читач зміг відчути себе в іншій епосі. Його герої великою мірою є носіями світоглядних принципів та певних якостей – розуму та варварства, раціоналізму та ірраціоналізму, дії та роздумів, націоналізму та інтернаціоналізму, фашизму та гуманізму, і ці принципи розкриваються у напружених ситуаціях. Прагнучи вирішити в історичному романі сучасні проблеми, через призму історичних подій в інших країнах, зрозуміти ситуацію у своїй власній, Ліон Фейхтвангер використовує як модернізацію історії, так і історизацію сучасності.

У Фейхтвангера романтизація минулого відсутня. В його творах середньовічні лицарі зображені підступними, нетерпимими до людей інших націй, віри, схильними до насильства та наживи. Це зводить нанівець традиційне уявлення про шляхетність лицарів. Яскравим прикладом є король Альфонсо, який не любив Ібрагіма, ставився до нього з зневагою і презирством, навіть коли той виконував його доручення. Підписавши мир на 8 років і давши обіцянку не порушувати його, Альфонсо все ж думає про Хрестовий похід і гадає, яку користь він йому принесе. Лицарі з оточення короля, зокрема Манрике, який був радником короля Альфонсо, Дон Гутєре де Кастро ‒ жорстокі і непримиренні. Донна Леонор, королева і жінка короля Альфонсо, є надзвичайно підступною і безжалісною. Саме вона віддає наказ вбити Ракель та її батька Ієгуду. Белардо, який служив у короля Альфонсо вбиває Ракель, хоча всім з оточення Альфонсо відомо, наскільки дорога королю ця жінка, а Гутєре де Кастро вбиває Ієгуду. Уважний читач легко відчуває паралель між діями лицарів і діями фашистів. Враховуючи те, що твір було видано у 1955 році, читач розуміє, що, по суті, Фейхтвангер говорить про реакційну політику, загарбницькі прагнення і неймовірну жорстокість і підступність німецьких фашистів.

Твір побудовано на реальних історичних подіях, на іспанській середньовічній хроніці. В зображенні Фейхтвангера Середньовіччя ‒ це епоха похмура, безжальна. Війну він показує як руйнівну силу, а не як переможне здобуття нових земель, як її розуміють лицарі: «Länger als drei Jahrhunderte dauerte dieses Blühen. Dann kam ein großer Sturm und zerstörte es’’. [4,с.7] (Більше трьох століть тривало процвітання, але налетіла грізна буря і розмела все). Історія Ракелі і Альфонсо відноситься до другої половини XII століття. Король Альфонсо VIII, син кастильського короля Санчо III, вступив на престол ще дитиною в 1158 р. і правив більше півстоліття ‒ до 1214 р. Але події, які лягли в основу написання «Іспанської балади» займають менше, ніж одне десятиліття його владарювання і відносяться до 80-х років XII століття.

В історії короля Альфонсо Фейхтвангер побачив згубне бажання війни і насильства, типове і впізнане в сучасній йому ситуації в його рідній країні. Альфонсо постає у творі войовничим і водночас розумним, адже погоджується на пропозицію королеви Донни Леонор та Манрике запросити Ібрагіма Ієгуду в королівство з метою налагодження в країні хазяйства, яке занепало через тривалі війни. Навіть королева, Донна Леонор вважає Альфонсо надто войовничим, амбіційним, нетерплячим: «Sie,Dona Leonor hielt ihn, Alfonso, für zu ungestüm,zu kriegerisch,sie traute ihm die schlaue,armselige Geduld nicht zu,die ein König in diesen krämerhaften Zeiten haben musste.’’ [4,с.19]. («Вона, Донна Леонор вважала його, Альфонсо, занадто запальним, войовничим, вона не довіряла його хитрому терпінню, яке повинен мати в ці часи торговців король.’’).

,,Хитре терпіння’’ Альфонсо має за мету нову війну. Король розуміє, що, налагодивши справи в країні, зібравши потрібну суму грошей, покращивши торгівельні відносини з сусідніми країнами, він зможе знову піти на війну. Він в першу чергу лицар, войовничий і нетерпимий до тих, в кому бачить здобич. Державні справи в країні для Альфонсо не були такими важливими як завоювання, саме тому він перекладає їх на свого ескрівано ‒ дона Ібрагіма Ієгуду. Він спочатку не вірив в успіх Ібрагіма і в те, що той зможе виконати всі його доручення лише мирним шляхом, адже він звик вирішувати все за допомогою зброї :,, Don Alfonso fand,was dieser Ibrahim vorbrachte, ein bisschen lächerlich, ja,anrüchig, man erwarb Güter nicht mit Mühe und Schweiss, man eroberte sie mit dem Schwert.’’ [4,с.22]. (,,Слова Ібрагіма смішили трохи дона Альфонсо, як щось недобросовісне, добро можна здобути не за допомогою зусиль і поту, а завоювати мечем’’). Альфонсо воював навіть зі своїми братами з роду де Кастро. Причиною непорозумінь між братами стала непередбачувана ситуація, коли озброєні слуги баронів де Кастро захопили на кастильській землі стадо баранів, і король Альфонсо наказав покарати винного. Один з підданих короля Альфонсо жорстоко вбив обеззброєного лицаря-дворянина, який походив з роду де Кастро, тобто одного з братів де Кастро, графа Фернана. Це і стало причиною ворожнечі між братами. Король Альфонсо знав, що це стане причиною нової війни, тому хотів проникнути в їх замки і розорити їх, а братів своїх він хотів відправити в монастир, або відрубати їм голови :,, So ging das weiter nicht. Er, Alfonso, wird ihre Burgen berennen und zerstören, er wird die beiden kahl scheren und ins Kloster stecken; nein, die Köpfe abschlagen wird er ihnen’’.[4,с.58]( Так далі не може продовжуватись. Він, Альфонсо, спалить і зруйнує їхні замки, він розорить їх обох і відправить в монастир, ні, він відрубає їм голови.)

Нетерпимість до людей інших релігій типова для середньовічних лицарів, віддзеркалює нетерпимість сучасних Фейхтвангеру фашистів до людей інших націй. Альфонсо був християнином, ініціатором і учасником хрестових походів, який високомірно і зневажливо ставився до інших культур і релігій. Але закохавшись у Ракель, єврейку, виховану в арабських культурних традиціях, Альфонсо дещо змінюється. Під час першої зустрічі, Ракель гостро і відкрито висловлює своє враження від будинку Альфонсо. Він дратується, сприймає її думку як зухвалу, але намагається зрозуміти, що їй подобається. Король будує замок в Галіані, який пізніше дарує Ракелі. Отже Фейхтвангер наголошує на тому, що вплив різних культур збагачує людину.

Ідеї прогресу у романі втілені в героях, які несуть в собі ідеї миру, терпимості, економічного розвитку. Такою людиною в романі є Ібрагім Ієгуда, розум і кмітливість якого збагатили і укріпили Кастилію. Ієгуда запросив в Кастилію з мусульманських земель, з Італії, і навіть Англії 130 людей, які налагодили сільське господарство, ремесла, а також покращили коневодство. Ієгуда добився, щоб міста і села були під владою короля Альфонсо, а не баронів. Важливим внеском Ієгуди в процвітання Кастилії стало виготовлення паперу, виробництво шовку, а також чеканка золотих монет, на яких був зображений король Альфонсо. Ієгуда є одним з тих, хто переконує короля не брати участь у війні, не порушувати мир. Він впевнений, що це не принесе ні щастя, ні перемоги.

Розумом, духовною силою наділені Муса і Родріго. Муса був відомий своєю мудрістю і глибокими знаннями, знав багато мов :,,Er hatte viel erlebt; der Vater sagte, er habe sein ungeheures Wissen und die Freiheit seines Geistes mit vielen Leiden bezahlen müssen.’’ [4,с.34]. (Ієгуда казав, що за свої великі знання і свободу духу, Муса заплатив великим стражданням). Він був мусульманином і суворо дотримувався всіх обрядів і звичаїв. Але в вірі він був слабкий і не приховував, що сумнівається у всьому, крім науки: ,,Musa war Moslem und hielt alle Bräuche. Aber er schien lax im Glauben und verbarg nicht milde Zweifel an allem, was nicht Wissen war. ’’ Свої погляди, ідею терпимості Фейхтвангер вкладає в уста Муси, який каже, що не робить відмінності між трьома пророками. Він однаково поважає Мойсея, Христа і Магомета: ,,Ich machte wenig Unterschied zwischen den drei Propheten, damit magst du recht haben. Mir gilt Mose soviel wie Christus und dieser soviel wie Mohammed.’’ [4,с.64]. Муса проводив багато часу в бібліотеці і з ним приємно було поговорити, тому Родріго, каноник, і найкращий друг короля Альфонсо, часто заходив в гості до нього, йому подобалось його товариство, хоча він не завжди погоджувався з поглядами Муси :,,Er, Rodrigue, hatte studiert, was die christliche Wissenschaft einem beibringen konnte, Grammatik, Dialektik und Rhetorik, Arithmetik, Musik, Geometrie und Astronomie, dazu alle erlaubte arabische Weisheit und jegliche Gottesgelahrtheit ; aber Musa wußte viel mehr, er wußte alles, und über alles hatte er nachgedacht, und es blieb eine der schönsten Gottesgaben, sich mit diesem Gottlosen zu unterhalten.’’ [4,с.63]. ( Він, Родріго вивчив усе, що могла дати християнська наука – граматику, діалектику і риторику, арифметику, музику, геометрію і астрономію, крім того, всі дозволені арабські знання і всю християнську премудрість; але Муса знав набагато більше, він знав все, про все розмірковував, і одним з найкращих дарів Божих була розмова з цим безбожником.)

Таким чином, розум, раціоналізм, прогрес, терпимість втілено в образах Ієгуди, Ракелі, Муси, Родріго, а жорстокість, жагу наживи, прагнення війни – в образах лицарів і королеви Леонор. Розпочавши війну, порушивши мир, король зраджує своє кохання і прирікає на загибель Ракель і Ієгуду. Повертаючись по зруйнованій війною країні, усвідомлюючи, що втратив кохану жінку і дитину, він підписує дванадцятирічний мир.

Роман, як бачимо, побудовано на антитезах: війна – мир, варварство – розум, агресія ‒ терпимість. Король Альфонсо пізніше отримав прізвисько – Мудрий. Але за цю мудрість він заплатив дуже високу ціну, коли не дослухавшись до порад Ієгуди і Родріго, який був не лише найкращим другом Альфонсо, але і його радником, розпочав Хрестовий похід.

Отже, роман ,,Іспанська балада’’ є яскравим прикладом реалізації концепції історичного роману Фейхтвангера, який писав, що історик, так само, як і романіст бачить в історії боротьбу меншості людей, здатних і готових мислити, проти великої кількості сліпих людей, які позбавлені розуму, і керуються виключно інстинктами. Ліон Фейхтвангер стверджував: ,,Що стосується мене, то з того часу, як я почав писати, я завжди старався своїми історичними романами служити справі розуму і боротись проти насильства і того, що є нерозумним ’’[цит. за 1; с. 12].

Література:

1. Изотов И. Т. Мировозрение. Исторические взгляди Фейхтвангера /И . Т. Изотов . – М.2010

2. Ковальчук Л. Ліон Фейхтвангер про історичну прозу : До 100-річчя з дня народж. письменника. – Всесвіт, 1984, №6

3. Фейхтвангер Л. О смысле и бессмыслице исторического романа // Литературный критик, 1935, №9

4. Lion Feuchtwanger. Die Jüdin von Toledo. – Berlin, 1979

5. Сафронова Н.В. Особливості історичного роману Л.Фейхтвангера. [Електронний ресурс] URL:

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nzl_2011_3

(Дата звернення: 12.12.2015)