Собор Паризької Богоматері

Париж, 1482 рік. На Гревській площі свято: гримаси, вистави, сміх. Переможцем конкурсу гримас оголошено Квазімодо — одноокого, горбатого, глухого дзвонаря собору Паризької Богоматері. Природа наче зібрала в ньому всі можливі каліцтва, але за цією потворною оболонкою живе душа, здатна на безмежну відданість і любов. На тому ж святі танцює Есмеральда — юна циганка шістнадцяти років, така тендітна й чарівна, що здається ельфом. Поет Гренгуар зачарований нею з першого погляду. Суворий архідиякон Клод Фролло, людина холодного розуму й залізної волі, дивиться на неї і шепоче: «Усе це чаклунство» — але сам уже спалений невідомим йому досі вогнем.

Уночі Квазімодо за наказом Фролло намагається викрасти Есмеральду, та їх перехоплює нічний дозор. Капітан Феб де Шатопер — красень і улюбленець жінок — рятує дівчину. Вона дивиться на нього з ніжністю і закохується: ім'я «Феб» означає сонце, і для неї він стає саме ним — яскравим, недосяжним і теплим. Гренгуар тієї ж ночі випадково потрапляє до Двору Чудес — злодійського кварталу — і його збираються повісити. Врятувати його може тільки жінка, яка погодиться взяти його за чоловіка. Есмеральда рятує поета з доброти серця — і вони стають «чоловіком і жінкою» на чотири роки, хоча дівчина дає зрозуміти, що кохати може лише справжнього героя.

Квазімодо карають публічно — б'ють батогами і виставляють на глум. Він просить пити. Натовп регоче. Але з'являється Есмеральда й подає йому воду. Вперше в житті Квазімодо плаче — і натовп вигукує «Слава!», бо навіть жорстокі серця розчулюються, коли бачать милосердя. З цієї миті дзвонар обожнює дівчину безмовно, без будь-якої надії — лише хоче захищати й оберігати.

Тим часом Клод Фролло, обпечений пристрастю до Есмеральди, домовляється з Фебом: той за гроші дозволяє священику спостерігати за побаченням із сусідньої кімнати. На зустрічі Феб говорить циганці солодкі слова — ті самі, що говорить кожній. Вона вірить кожному. Раптом Фролло вривається з кинджалом. Дівчина непритомніє — і відчуває на вустах жагучий поцілунок. Коли отямлюється, навкруги кров і крики: «Чаклунка вбила капітана!» Фролло зник. Есмеральда заарештована.

На суді дівчину катують «іспанським чоботом». Не витримавши болю, вона зізнається у всьому — і в убивстві, якого не скоювала, і в чаклунстві, якого не було. Вирок: повісити. І кізку теж. До темниці приходить Фролло — він готовий допомогти втекти, але лише якщо вона відповість на його почуття. Есмеральда відповідає тихо: «О мій Феб!» — і священик іде ні з чим. Коли її везуть на страту, вона раптом бачить Феба на балконі — живого. Він дивиться байдуже: вона лише незручний спогад. Побачивши його, Есмеральда спалахує радістю — і саме ця радість доводить Фролло до нестями: він дає наказ виконувати вирок.

Квазімодо, який спостерігав за всім із собору, злітає вниз по канату, хапає дівчину й несе до собору, кричачи: «Притулок! Притулок!» У цю мить потворний дзвонар прекрасний — більш прекрасний за всіх красенів роману. Він діє не з пристрасті, не з розрахунку, а з чистої любові. Есмеральда живе в соборі під його захистом. Він попереджає: за межами стін — смерть. Він дає їй свищик, щоб вона могла покликати на допомогу, і готовий убити будь-кого, хто посміє їй зашкодити — навіть свого прийомного батька Фролло, якого обожнює.

Фролло підмовляє Гренгуара організувати штурм собору — нібито щоб врятувати Есмеральду. Потім використовує метушню, щоб самому вивести дівчину й віддати її в руки ката. Квазімодо не розуміє, що відбувається, захищає собор і в бою вбиває Жеака — рідного брата Фролло. Бідолашну Гудулу, стару затворницю, яка стільки років проклинала циган, у цей самий час осяює страшна правда: Есмеральда — її викрадена донька. Вона намагається врятувати дитину, але запізно. Есмеральду вішають. Фролло спостерігає за стратою з даху собору — і Квазімодо, зрозумівши все, скидає його вниз. Священик гине. Квазімодо зникає. Через роки в підземеллі знаходять два скелети — чоловічий і жіночий: він обіймає її і після смерті.