Шинель

У петербурзькому департаменті служив дрібний чиновник — Акакій Акакійович Башмачкін, титулярний радник. Непримітний, низенький, рябуватий, із гемороїдальним кольором обличчя — він уособлював усіх, кого система перемелює на непомітну частину бюрократичної машини. Начальники поводилися з ним «холодно-деспотично», молоді чиновники глузували, штовхали, сипали жартами. На знущання він відповідав одним проханням: «Залиште мене, навіщо ви мене ображаєте?» — і навіть ці слова ніхто не чув.

Єдиним змістом існування Башмачкіна було переписування паперів. Він виконував роботу з любов'ю, аж прицмокуючи над «буквами-фаворитами». Коли добрий начальник запропонував йому завдання трохи складніше — змінити відмінювання дієслів, — Акакій Акакійович благав повернути йому просте переписування. Він був цілком задоволений своїм убогим світом — до тієї миті, доки не виявив, що його стара шинель геть протерлася на спині.

Кравець Петрович виніс вирок: лагодити нема чого — треба шити нову. Почувши ціну, у Башмачкіна «затуманило очі і все пішло обертом». Та рішення було прийнято. Акакій Акакійович почав відчайдушно економити: не пив ввечері чаю, не запалював свічок, рідше здавав білизну до прання. Мрія про нову шинель перетворила його — він став жвавішим, твердішим, «як людина, яка поставила перед собою мету». Щомісяця навідувався до Петровича обговорити деталі. Несподівана премія від директора прискорила справу — і ось нарешті шинель із котячим коміром, що здалека міг видатися куницею, була готова.

Перший день у новій шинелі став тріумфом: усі чиновники вибігли в передпокій, щоб помилуватися обновкою, — Башмачкін почувався майже героєм. Увечері він вперше за роки вийшов у місто, дивуючись вітринам. На вечірці у чиновника-іменинника він ніяковів, не знаючи, куди подіти руки і «всю постать свою». Та повертаючись темним містом, він раптом натрапив на грабіжників: ті зупинили його, піднесли кулак «завбільшки з голову чиновника», зняли шинель і кинули в сніг.

Наступного ранку Акакій Акакійович пішов зі скаргою до пристава — той лише розпитував, чи не заходив він до підозрілих місць. У департаменті порадили звернутися до «поважної особи» — генерала. Доклавши неймовірних зусиль, Башмачкін пробився на прийом. Генерал — у душі непогана людина — але звик розмовляти з нижчими трьома фразами: «Як ви посміли?», «Чи знаєте, з ким говорите?», «Чи розумієте, хто стоїть перед вами?» Акакій Акакійович розгубився остаточно і вийшов ні з чим.

Наступного дня в нього почалася лихоманка. У гарячковому маренні він бачив Петровича із шинеллю-пасткою для злодіїв і грізного генерала. За кілька днів Башмачкін помер. У департаменті спохватилися лише на четвертий день і довідалися, що його вже поховали. Наступного ранку на його місці сидів інший чиновник — ніби Акакія Акакійовича ніколи й не існувало.

Та Петербург незабаром здригнувся від чуток: біля Калінкіного мосту з'явився привид чиновника, що зривав із перехожих шинелі «не зважаючи на чин і звання». Одного вечора він наздогнав самого генерала, вхопив за комір і вимовив: «А! Ось ти нарешті! Твоя шинель мені і потрібна!» Генерал в жаху скинув шинель. Після цього він значно рідше вживав свої грізні фрази. А привид на мосту більше не з'являвся — мабуть, генеральська шинель виявилася якраз по ньому.