ЗАГАДКОВИЙ ГЕНІЙ ДРАМАТУРГІЇ І ПОЕЗІЇ - Вільям Шекспір William Shakespeare (1564-1616) - Мандруючи сторінками далеких епох

ü Що вам запам’‎яталося про життя і творчість Шекспіра з вивченого у 8 класі?

ü Поясніть, як ви розумієте слова англійського письменника Вільяма Вордсворта¹: «Сонети — це ключ, яким Шекспір відкрив своє серце».

ü Які п’‎єси Шекспіра ви читали або дивились у театрі?

ü У чому, на ваш погляд, секрет популярності творів великого британця у XXI столітті?

Сяйво генія, чиє проміння проникає всюди, — ось що таке Шекспір.

Віктор Гюго, французький письменник

ЗАГАДКОВИЙ ГЕНІЙ ДРАМАТУРГІЇ І ПОЕЗІЇ

Якщо спитати в шанувальників театру з різних країн, чиї п’‎єси найчастіше і з найбільшим успіхом ставили і ставлять на сучасних сценах, то більшість із них, не замислюючись, скажуть: «Звичайно ж, Шекспіра!». Поряд з іменем Петрарки великого британця назвуть і прихильники поезії, коли виникне питання про найвідоміших у світі творців сонетів. А науковці, розповідаючи про правління англійської королеви Єлизавети І, нерідко називають цей час «добою Шекспіра». Драматургу й поету Вільяму Шекспіру судились по-справжньому немеркнуча слава й по-справжньому особливе місце в скарбниці світової літератури, а головне — у серцях читачів.

З 8 класу ви вже знаєте, що про життя Шекспіра збереглось небагато достовірних фактів, однак особистість письменника овіяна численними легендами та переказами. Пригадаймо, що, за твердженнями дослідників, народився він 23 квітня 1564 р. в провінційному містечку Стретфорд-на-Ейвоні в сім’‎ї ремісника і торговця. Життєві обставини склались так, що Шекспір зміг отримати лише початкову освіту. Захопившись театром, він у віці 23 років вирушив до Лондона, маючи на меті оволодіти акторською майстерністю. Слід відзначити, що ремесло актора на той час не користувалося належною повагою в суспільстві. З особливою неприязню

¹ Вільям Вордсворт (англ. William Wordsworth; 1770-1850) — англійський поет- романтик, видатний представник «озерної школи».

до служителів театру ставилася церква. Яскравим підтвердженням цього є, наприклад, той факт, що акторів навіть забороняли ховати на території кладовища.

Спочатку Вільяму вдалося влаштуватися простим робітником сцени й переписувачем ролей, із часом йому почали довіряти епізодичні ролі. Стати великим актором Шекспіру, напевно, так і не довелося. Але саме в Лондоні він починає справу всього свого життя — письменницьку творчість. Першими з-під його пера з’‎являються поеми та п’‎єси.

❖ Що ж являв собою театр часів Шекспіра? По-перше, він вирізнявся особливим розташуванням і побудовою сцени, яка нагадувала або трапецію, або овал і видавалася глибоко в партер. Це створювало ілюзію майданного дійства, під час якого актори, з усіх боків оточені глядачами, виступали на звичайних візках. Такий ефект підсилювала й відсутність звичних для сучасного глядача театральних завіс. На самій же сцені зазвичай містились люки, звідки час від часу з’‎являлись актори, які виконували ролі привидів або інших фантастичних істот. Напевно, саме з такого люка з’‎являвся і привид короля з трагедії «Гамлет». Спектакль проходив фактично без декорацій, але обов’‎язковим елементом оформлення сцени був балкон, на якому відбувались найрізноманітніші дійства (пригадайте, яку функцію балкон виконує у знайомій вам з 8 класу трагедії «Ромео і Джульєтта»).

❖ По-друге, для шекспірівського театру була характерна особлива виконавська манера. Актори часто імпровізували, відповідали на жарти глядачів. Значну увагу приділяли постановці голосу, звучання якого мало нагадувати музику. Щоб зняти напругу глядачів після сцен великого драматичного загострення, на підмостки виходили блазні й розважали публіку.

❖ Як і за часів Античності, жіночі ролі в театрі доби Шекспіра виконували лише юнаки.

Трупа, актором якої став Шекспір, побудувала для своїх виступів велику споруду, котра увійшла в історію під назвою театр «Глобус». Його прикрашала вивіска зі словами, що стали афоризмом. Надпис над входом сповіщав: «Totus mundus agit histrionem», тобто «Весь світ грає якусь роль». Вистави цієї трупи користувались величезним успіхом, її акторів запрошували грати при дворі королів, і в 1603 році вона була вдостоєна почесного звання «Королівські слуги». Багато в чому це відбулося завдяки її талановитому драматургу, який з 1599 року став також співласни- ком театру. Шекспір, мов справжній театральний чаклун, майже без декорацій, так майстерно впливав на уяву глядачів, що порожній простір сцени оживав в їхній уяві, у ньому поставали різні країни, цілі міста, а перед очима зачарованих англійців проходили яскраві події минулого та сьогодення.

Театральна діяльність дала Шекспіру можливість накопичити гроші й купити нерухомість у Лондоні та рідному Стретфорді, куди він повернувся на постійне проживання приблизно в 1613 році. Саме в цьому містечку судилося знайти свій останній притулок великому поету, чий геній настільки вразив світ, що досі змушує його думати над питанням: «Чи був Шекспір? ».

Як відомо, заповіт, який виявили аж через півтора століття після смерті Великого Барда, викликав у його біографів безліч усіляких запитань. Насамперед їх насторожувало те, що в ньому згадувалося про що завгодно (будинки, усіляке майно, кільця на пам’‎ять друзям тощо), однак жодного слова не було про те, що зазвичай є справді дорогим для митця, — книжки, рукописи. За таким заповітом складалося враження, що помер такий собі звичайнісінький мешканець Стретфорда, а зовсім не геніальний творець. Саме заповіт і став першим приводом замислитися над тим, чи був Вільям Шекспір автором усіх тих творів, що підписують його іменем. Чимало біографів письменника вважають, що не був, аргументуючи це низкою фактів: він не мав належної освіти, не мандрував, не навчався в університеті... Прихильники такого погляду висувають понад 20 кандидатів у Шекспіри, серед яких — видатний англійський філософ Френсіс Бекон, драматург Крістофер Марло, графи Дербі, Оксфорд, Ретленд, навіть сама королева Єлизавета І. Однак, незважаючи на численні версії, на таємниці навколо особистості мешканця Стретфорда й лондонського актора, найвірогіднішим претендентом на авторство славнозвісних творів, які захоплюють читачів різних країн, залишається все-таки той самий Вільям Шекспір.

Творчість Шекспіра-драматурга прийнято поділяти на три періоди.

Перший, так званий оптимістичний (1591-1601 рр.), ознаменовано появою творів, пронизаних вірою у перемогу добра над злом, торжество людяності, розуму й справедливості. Найвідоміші серед них — історичні хроніки¹ «Річард III», «Генріх IV», а також іскрометні комедії «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Венеціанський купець», «Багато галасу з нічого», «Дванадцята ніч». У цей період Шекспіром були написані і його перші трагедій. «Тіт Андронік», «Ромео і Джульетта», «Юлій Цезар».

Другий період (1601-1608 рр.) дослідники називають трагічним. Саме в цей час у творах митця звучить настрій глибокого розчарування ідеєю гуманістичної ідеалізації людини, яку сповідували в добу Відродження. «Що більше Шекспір пізнавав життя, то очевиднішим ставало йому, що людина є далекою від досконалості. Для нього мірилом служили не дрібні й не пересічні люди. Нікчеми завжди траплялись серед людей. Погляд Шекспіра був спрямований на людей по-справжньому значних — розумних, енергійних, вольових, таких, що виділяються різноманітними здібностями та доблестями. І ось серед цих воістину великих людей, до того ж піднесених на найвищі вершини влади й могутності, він виявляв недосконалості навіть більш значні й часом страшні, ніж у людей звичайних», — писав відомий дослідник творчості Шекспіра О. Анікст. Цей критичний погляд на світ найяскравіше відображено в трагедіях «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра».

Яскрава ознака третього, так званого романтичного періоду (1608- 1613 рр.) — поява творів, у яких поєднано риси двох драматичних жанрів — трагедії і комедії. З одного боку, вони пронизані драматизмом, з іншого, для них характерні щасливі фінали. Такими, наприклад, є трагікомедії «Перікл», «Зимова казка», «Буря».

¹ Хроніка — литературний твір, у якому послідовно розкривається історія суспільних або родинних подій протягом тривалого проміжку часу.

Усього перу Шекспіра належать 37 п’‎єс, 154 сонети і 2 поеми. Більшість із цих творів й нині вражають глядачів силою поетичного слова, глибиною філософської думки, яскравістю художніх образів. Цікаво, що за цитованістю Шекспір посідає друге місце у світі після Біблії. А які його цитати вам до душі?

?

1. Як ви думаєте, чому про життя Шекспіра збереглось мало достовірних фактів?

2. Спираючись на плакат «Особливості театру доби Шекспіра» (ДИВ. с. 64), визначте, чим тогочасний театр відрізнявся від сучасного.

3. У 1909 р. Марк Твен у книжці «Is Shakespeare Dead?» («Чи помер Шекспір?») порівняв великого англійця із бронтозавром: «Люди знайшли в землі дев’‎ять кісток і потім, витративши шістсот бочок гіпсу, зліпили цілий кістяк, як вони його собі уявляли». Поміркуйте, у чому сенс цього порівняння.

4. Пригадайте, у чому полягає сутність «шекспірівського питання». Назвіть причини його виникнення.

5. Розгляньте схему «Періоди творчості Шекспіра-драматурга». Поясніть, чому кожний з періодів одержав саме таку назву.

6. Підготуйтесь до рольової гри «Інтерв’‎ю з Шекспіром».

7. На основі матеріалів статті підготуйте розповідь на тему «Найцікавіші факти про Вільяма Шекспіра». За бажанням можете також користуватись інтернет-ресурсами або додатковою літературою.