Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво)
Аттичний період (VІ-V ст. до н.е.)
Класична література Греції
Вже з часів Гомера вміння красно говорити високо цінувалося всіма греками, викликало подив і захоплення. А сам Гомер прирівнював красномовство до мистецтва воювати. Не випадково Одіссей, відповідаючи нахабному феакійцю Евріалу, підкреслює, що талант промовця — то дар самих богів
Тож не однаково нас безсмертні боги наділяють —
Вродою, розумом бистрим чи то красномовності даром.
Зовсім нікчемною часом буває на вигляд людина,
Та божество її словом вінчає, і з захватом ширим
Дивляться всі на промовця. — упевнено й скромно на зборах
Він виступає, та всіх він увагу до себе приверне. —
Всі як на бога зорять, коли він по місту проходить.
(«Од.». VIII, 167 - 173)
Та й самого Одіссея Гомер незмінно зображає як майстерного оратора, на що звертає увагу і красномовна Афіна:
А як підводився з місця свого Одіссея велемудрий —
Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю..
Скажеш ти — чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.
Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній —
Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,
Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.
(«Іл.». 216 - 217, 220 - 223)
Разом із тим в «Іліаді» є епізод, що свідчив про розуміння Гомером красномовства не тільки як божого обдарування, а й як результату навчання. Саме про це говорить мудрий Фелікс своєму учневі Ахіллу:
Тим-то й послав мене він, щоб всього тебе міг я навчиш —
В слові пророчистим буш і в ділі поборником ревним.
(«Іл.», IX, 442 - 443)
У VII—VI ст. до н. е. красномовством захоплювалися в усіх грецьких державах, але воно ще не мало ніяких установлених правил чи прийомів. Із зародженням історіографії промови почали поступово входити в історичні твори і ставати їх невід’ємною частиною. Теорія ораторського мистецтва спочатку виникла в Сицилії, а потім з особливою інтенсивністю розвивалася в Афінах. З розвитком афінської демократії Народні збори почали вирішувати всі питання зовнішньої та внутрішньої політики держави. Отже, постала необхідність прилюдно виступати, доводити свою правоту, заперечувати докази опонента, переконувати присутніх. Потрібно було захищати інтереси своїх угруповань чи партій, що вели між собою часом дуже напружену політичну боротьбу. Через це значно серйознішим став підхід промовця до своєї лексики, форми виголошуваної промови, яка мала бути не лише розумною і логічною, але й красивою. Греки завжди цінували естетику слова. Промови, з якими виступали в Народних зборах, називалися політичними (або дорадчими).
Великим поштовхом до розвитку красномовства було встановлення ще Солоном народного суду, або суду присяжних (геліеї), де підсудному доводилося захищати себе самому. Адже ніяких адвокатських установ не існувало, захищати людину не було кому. Спасіння підсудного часто залежало під його власних здібностей виголосити обгрунтовану й майстерно побудовану промову. Проте переважна частина демосу не володіла ораторським хистом. Унаслідок цього швидко з’являється нова професія логографів — людей, які писали промови для інших. Такі промови називалися судовими.
До якихось святкових днів, пам’ятних дат чи ювілеїв виголошувалися урочисті промови. А на початку V ст. до н. е. виникли промови, що супроводжували поховальні обряди, вони називалися епітафіями («надгробними»). Це слово у греків існувало й раніше, але позначало воно напис на могильній плиті.
Зміцнення демократії викликаю необхідність у появі промовців-ирофесіоналів і певних шкіл, де б люди могли вчитися нового мистецтва. Вже з середини V ст. до н. е. з’являються школи софістів, професійних учителів. Вони вчили правильно і логічно говорити, викладали загальні правила красномовства, головні принципи ведення полемік і дискусій. Деякі з цих шкіл почали називати школами риторів, теоретиків ораторського мистецтва. Разом із ними виникає і нова наука — риторика. Першими відомими риторами були Протагор, який викладав у багатьох містах Еллади, Продік, Тісій та ін., але їхні промови дійшли до нас лише у фрагментах. Перші теоретичні розробки красномовства з’явилися в Сицилії. Вони пов’язані з ім’ям Горгія, відомого ритора V ст. до н. е., якого вважають засновником грецької художньої прози, одним з найглибших теоретиків нового мистецтва, в яке він увів низку стилістичних і художніх прийомів (т. зв. горгієві фігури). Зокрема, Горгій вимагав, щоб промова звучала як поезія в прозі, містила образні метафори, епітети, звороти. Речення повинне мати ритмічний поділ, ефектні вислови, у ньому не може бути збігів голосних чи приголосних між словами. Одним з перших Горгій зрозумів силу ораторського слова, яке може переконувати у правоті навіть неправої справи, бо здатне «обдурювати душу».