Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво). Політична промова
Аттичний період (VІ-V ст. до н.е.)
Класична література Греції
Визначними промовцями були афінські державні діячі Фемістокл та Ефіальт. Але особливо досконалим даром слова володів Перікл, якого через це називали «олімпійцем» — із трибуни він «кидав громи й блискавки», його промови підкоряли могутністю й силою ораторського пафосу, проникливістю і бездоганною формою. Однак вони до нас не дійшли. Ті, що наводилися Фукідідом, лише відбивали зміст і дух, можливо, справді виголошених Періклом промов, але не відтворювали точно їх лексичну (словесну) форму Те ж саме можна сказати і про Клеона, також надзвичайно талановитого промовця.
Демосфен (бл. 384 - 322 рр. до н. е.)
Найвидатнішим оратором Еллади був Демосфен, від якого збереглося понад 60 промов. Він народився в сім’ї заможного афінського громадянина, який рано помер. Вороги, щоб принизити, називали Демосфена «скіфом» (бабка його по материнській лінії була скіф’янка). Закінчив звичайну школу, у 18 років порушив судову справу проти опікунів, які розтратили батьківське майно. Для цього почав Демосфен писати судові промови, водночас учився у видатного ритора й оратора Ісея. Матеріальна скрута змусила стати логографом, до нас дійшло понад 40 його судових промов. Десь у 60-ті роки вирішив стати політичним промовцем, проте перша ж спроба прилюдного виступу скінчилася провалом, до якого спричинилися слабкий голос, огріхи в промові. Але Демосфен вирішив домогтися своєї мети. Легенда оповідає, що він протягом довгого часу напружено працював над собою: писав тексти промов, учив їх і, вийшовши на берег моря й заклавши каміння за щоку (щоб нагадував про фізичні недоліки), голосно виголошував промову, намагаючись перекрити шум морської хвилі. Після тривалої перерви другий його виступ у Народних зборах приніс повний успіх. У своїх промовах Демосфен закликав співгромадян не робити необережних кроків, оскільки політичні обставини ставали дедалі напруженішими. З 351 р. біографія Демосфена зливається з долею Афінської держави Віднині він починає активну політичну діяльність. З півночі насувалася на Афіни серйозна загроза — зростаюча могутність агресивної Македонської імперії, очолюваної талановитим полководцем Филипом. У небезпеці опинилася демократія в різних полісах. Палкий патріот, Демосфен неодноразово виступав проти Філіппа Македонського, а також проти сформованої в Афінах македонської партії, очоленої політичним діячем і оратором Есхіном, якого підтримували відомі промовці Дінарх і Демад. часом до них приєднувався й уславлений Ісократ.
В «Олінфських промовах», «Промовах проти Філіппа» талант Демосфена досягає найвищого рівня. Пізніше грецькі вчені об’єднають ці виступи під загальною назвою «Філіппіки». Це слово увійшло до нашої лексики й означає бездоганну за формою, гостроспрямовану й сатиричну промову. Після поразки азійського і фіванського військ у 338 р. під Херонеєю Демосфен брав активну участь у підготовці Афін до оборони і навіть таємно взяв надіслані Персією гроші, але Філіпп запропонував місту досить почесний мир. Після цього Демосфен виголосив лише одну значну промову «За Ктесіфона про вінок», спрямовану проти Есхіна, якому після цього довелося залишити Афіни й піти у вигнання 324 р. і Демосфена спіткала гака сама доля. Обвинувачений у розтраті великої суми коштів, призначених на державні справи, він змушений був утекти. Після смерті Александра Македонського в 323 р. грецькі поліси скористалися нагодою і почали повстання проти македонського панування, до нього приєднався і Демосфен. Але повстання закінчилося поразкою. Патріоти були внесені македонцями у гак звані проскрипційні списки, тобто підлягали фізичному знищенню. Був страчений друг Демосфена, відомий оратор Гіперід. За Демосфеном, який очолював список, почалося справжнє полювання, він мусив знову тікати, дістав притулок у храмі Посейдона на острові Калаврія (біля узбережжя Арголіди), але вбивці і там його знайшли. Демосфен змушений був випити отруту.
Свої політичні погляди Демосфен досить чітко висловив у промовах. Він завжди був палким патріотом свого поліса й непохитним демократом, обстоював народну державу з чітко встановленими законами. Він засуджував усякі відступи від принципів демократії в бік монархії, тиранії чи олігархи, вважаючи їх ворожими законам і поняттю волі. Демосфен уважав, що управління державою має підкорятися тверезому розумові, гудив його підміну пристрастями, суб’єктивними діями окремих керівників і тим більше різними зловживаннями. Зокрема, він обурювався тим. що в Народних зборах афінські громадяни часто голосують за шкідливі для держави пропозиції, висунуті нечесними промовцями, не розуміючи, що їх просто обдурюють. Гучними словами й обіцянками ці оратори завойовують до себе довіру, але використовують її для розкрадання народного добра, спустошення скарбниці, із злидарів вони вибиваються в багату верхівку, щоб потім вести безтурботне життя. Демосфен нещадно викриває цих псевдодемократів, прирівнюючи їх до найзапекліших ворогів Афінського поліса.
Незмінною рисою промов цього мужнього оратора був незламний оптимізм, глибока віра в сили народу, якому Демосфен завжди прагнув допомогти порадами. Знову й знову він звертається до розуму афінян, закликаючи позбутися легковажності у вирішенні державних питань, нагадує про славетне минуле Афінської держави, їхні тепер занедбані права.
Особливе місце в промовах Демосфена належало питанням великої політики. Він неодноразово наголошував, що могутність Афінської держави значною мірою залежить від надійності флоту. тому закликав завжди дбати про нього і тримати в бойовій готовності. аби охороняти не тільки Афіни, а й інші союзні еллінські поліси від зазіхань Спарти, Фів чи Коринфа. Оратор обстоював необхідність єдності грецьких держав перед лицем іноземної агресії.
Багато в чому Демосфен досяг своєї мети. Однак не всі його палкі промови переконували афінян. Me дослухалися вони до його умовлянь під час важливих подій на о. Родос, у Фракії і на Пелопоннесі. І найтрагічнішою їхньою помилкою стало нехтування тривожними попередженнями Демосфена щодо агресивності Македонської імперії.
У своїх промовах Демосфен користався всіма прийомами, виразними засобами, вже розробленими до нього риторами. Стислі й суворі за стилем, вони були пристрасними й переконливо аргументованим»!. Античні вчені за не називали стиль Демосфена «могутнім». Відповідно до теми виступу він надавав кожній своїй промові різні злучання і настрій. Написані літературною мовою, вони часом містили й суто народні вислови і слова (йдеться здебільшого про судові промови). Призначені для публічних виступів, тобто для безпосереднього впливу на слухачів, промови були сповнені прийомів, що допомагали кращому їх сприйняттю Тому в них багато повторів, синонімічних визначень якогось поняття («плакати и проливати сльози»), образних виразів. Багато в чому Демосфен наслідував Фукідіда, майстерність якого високо цінував. Він ніколи не виступав без старанної попередньої підготовки. Кожну заздалегідь написану промову вчив напам'ять і лише після цього виступав. Для посилення враження Демосфен супроводжував декламацію жвавими рухами, мімікою, піднесенням чи зниженням голосу, тобто застосовував елементи акторської гри.
Ораторське мистецтво Демосфена дало поштовх дальшому розвитку античного красномовства. Ораторський стиль «аттикізм», що дістав найдосконаліше втілення в промовах Демосфена, був потім використаний і римським красномовством. Відзначаючи внесок Демосфена в еллінську культуру, вдячні афіняни у 280 р. до н. е. встановили йому пам'ятник з написом:
Мав, Демосфене, ти б силу таку-бо могутню, як розум.
Сам македонський Арес греків би не підкорив.
(Переклад Н. Пащенко)
Значний внесок у розвиток красномовства зробили сучасники Демосфена Гіперід (нар. 389 р. до н. е.) і Лікург (помер 324 р. до н. е.). Промови Гіперіда вирізнялися надзвичайною простотою і природністю, переконливою аргументацією. Він ігнорував встановлені правила ораторського мистецтва, зокрема його «фігури». Лікург уславився своєю чесністю і боротьбою за справедливість, а також як автор ряду законів. Його промови характеризувалися урочистою повільністю, щирістю і деякою грубуватістю.