Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво). Судова промова
Аттичний період (VІ-V ст. до н.е.)
Класична література Греції
Судові промови в Афінах були значно популярнішими, ніж політичні. Величезна кількість позовів між афінськими громадянами доповнювалася численними подібними справами союз них полісів, що, відповідно до встановлених законів, також розглядалися в Афінах. Усі судові процеси проводилися відкрито, викликали великий інтерес, перетворюючись для обивателів на додаткове видовище, і на них, як правило, було багато сторонніх людей.
Для участі в судовому процесі потрібно бути переконливим промовцем і добре розбиратися в законах. По суті в Афінах судові промови, виголошувані обвинувачем і підсудним, замінювали сучасне судове слідство. Зрозуміло, що мало хто міг зорієнтуватися в хитрощах і ускладненнях судової справи. Для цього потребувалися професійно підготовлені спеціалісти, які б, знаючи право, народне законодавство та різні постанови, могли виграти справу. Дія цього необхідно було написати промови, які виголошувалися обома сторонами і мали переконати суддів, схилити їх до певного рішення і водночас вражати своєю бездоганною формою. Такими фахівцями і стали логографи.
Дня опанування цієї надзвичайно складної професії вони довгий час вчилися в школах риторів. Складність написання логографом промови полягала з тому, що вона виголошувалася не ним самим, а тією людиною, для якої писалася. Отже, фахівець мав урахувати характер клієнта, рівень його освіченості та культури. його соціальне становите, психологічні особливості, тобто всі ті численні фактори, які ii роблять людину індивідуальністю, не схожою на інших. У самій промові викладалася суть справи, повністю або частково спростовувалися докази протилежної сторони, у разі захисту суддям підказувалася міра покарання (щоб випередити обвинувача, який, безперечно, вимагатиме більшої кари). Але, крім цього, промові слід було надати такого вигляду, начебто вона складена недосвідченою людиною, зовсім непричетною до красномовства. Виступ самого клієнта мав створювати враження не заздалегідь підготовленого, а імпровізованого.
Лісій (бл. 459 - бл. 380 рр. до н. е.)
Видатними теоретиками судових промов були афінянин Антіфонт та його молодший сучасник Андокід. Але особливої досконалості в цьому жанрі досяг Лісій. Він народився в Сіракузах в сім’ї багатого промисловця і вчився у відомого ритора Тісія. За правління «тридцяти тиранів» разом із братом Полімархом був засуджений до страти, їхнє майно конфісковане. Лісію пощастило втекти, брата стратили. Після поновлення демократії в 403 р. до н. е. Лісій виступив із промовою проти Ератосфена, в якій обвинуватив його в смерті брата. Це був єдиний виступ Лісія в суді. Після цього він починає писати промови для інших, заробляючи таким чином на життя. Професія логографа була вигідною, оскільки дуже добре оплачувалася. Творча спадщина Лісія налічувала помад 420 промов, з яких до нас дійшло всього 34.
На час життя Лісія судова промова композиційно вже майже склалася. Вона мала своєрідну структуру, кожна її частина виконувала певну функцію, пов’язану з впливом на суддів. Починалася промова із вступу, завдання якого полягало в тому, щоб привернути до промовця прихильність суддів; у ньому часто говорилося і про їхню мудрість, справедливість та милосердя. Далі починалася найголовніша частина, пояснення самої справи — оповідь; вона будувалася таким чином, аби створена картина фактичної сторони справи була вигідна для клієнта. Після цього йшли докази, тобто обгрунтування справжніх мотивів учинку і заперечення доказів протилежної сторони, яку завжди намагалися дискредитувати. У закінченні могло повторюватися звернення до суддів. Перша й остання частини промови звичайно мали стереотипний вигляд і питань самої справи не торкалися.
Лісій зробив особливо вагомий внесок у вдосконалення оповиті, вона в нього стала надзвичайно чіткою і простою, стислою і логічною. Прослухавши її, навіть той, хто не був знайомий зі справою, міг легко уявити її сутність. Тут оратор виявив себе справжнім художником. Тому ще античні вчені підкреслювали, що за красою оповіді з Лісієм майже ніхто зрівнятися не міг Він умів так побудувати промову, що відразу завойовував симпатії суддів до підсудного і, разом з тим. уміло вводив в оповідь переконливі аргументи і спростовував усякі заперечення.
Новаторство логографа полягало і в прагненні індивідуалізувати мову підсудного і якоюсь мірою навіть дати його психологічну характеристику, щоб створити у судців позитивне враження від особистості самого підсудного. Зморений працею селянин, хитрий торгівець, честолюбний аристократ, закіптявілий ремісник чи скромний обиватель — усі вони говорили мовою, що була властива саме цьому соціальному стану чи перстві, відповідала рівню його освіти, культури та оточення. Оскільки учасники судових процесів в основному були простими людьми і розмовляли звичайною мовою, у Лісія в їхніх промовах відсутні пишні метафори, красиві художні прийоми, пафос чи ефектні звороти мови, адже вони були невластиві мові тих людей, які зверталися до суддів. Захищаючи себе, вони часом згадували і про свої заслуги перед державою і просили врахувати їх перед винесенням остаточного вироку.
Стиль Лісія вирізнявся надзвичайною чистотою аттичного мовлення, чіткістю, відсутністю архаїзмів або якихось заплутаних виразів чи образів, які б затемнювали думку. Через це промови Лісія і в пізніші періоди вважалися зразком «аттичного стилю». Вчені стверджували, що з них неможливо було без шкоди вики мути жодного слова.
Промови Лісія певною мірою відтворюють побут тогочасних афінян, кожна з них — невеличка картина їхнього життя, жвава й правдива. Але за ними простими і ніби невибагливими картинами криється великий талант справжнього художника. Тому пізніше стиль Лісія дістав багатьох послідовників. У римлян прихильниками його таланту' були Юлій Цезар, Ціцерон, Квінтіліан та ряд інших відомих діячів. Лісія вважали не тільки засновником судової промови. ЇЇ стилю, композиції та аргументації, але й зачинателем літературної аттичної мови. Дехто з античних учених ставив його навіть вище за Демосфена.