Антична література - В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко 2001 Головна

Література доби еллінізму

Початком швидкої втрати незалежності всіма еллінськими державами можна вважати 338 рік до н. е. У цей рік війська македонського імператора Філіппа ІІ розбили об’єднані афіно-фіванські війська під Херонеєю. А незабаром його син Александр почав свої завойовницькі походи і за якийсь десяток років створив величезну Македонську імперію, що простяглася від берегів Північної Африки до Індії, увібравши в себе і країни Близького Сходу та Малої Азії.

Александр, цар Македонії, фараон Єгипту, могутній монарх усієї Азії, покровитель греків, здійснивши свої довголітні походи, мріяв про примирення і злиття всіх підкорених народів і еллінів у єдиний народ, про вічну згоду між ними, греками і «варварами», тобто греками і єгиптянами, персами, парфянами. ассирійцями, бактрами. мідянами та багатьма іншими, до яких елліни ставилися з презирством як до «нижчих». Призначення багатьох із представників «варварів» на різні адміністративні га військові посади спочатку викликало в македонській армії невдоволення, а потім і одверті виступи проти подібної політики Александра. Подолавши конфлікт проголошенням усіх народів «своїми родичами». Александр. щоб закріпити перемир’я, незадовго до своєї смерті влаштував у Сузах (одне з головних міст Персії) небувале грандіозне весілля десяти тисяч македонських командирів з їхніми новими дружинами-азіатками. Шляхом змішання крові на основі «законного кохання і чесних шлюбів». тобто «злиття» завдяки спільності дітей, Александр Великий хотів об’єднати стародавні народи Європи та Азії. Він сам одружився з дочкою перського царя Дарія III. хоч у нього вже була дружина з азійської Бактріі. Так східна полігамія увійшла в моральні звичаї Греції. Незвичайне масове весілля ніби стало символом тієї різнобарвної цивілізації, що постала в еллінських державах після падіння Македонської імперії і становила результат синкретизму, поєднання еллінської і східних культур.

Александр Македонський нападає на Дарія. Битва під Арбелою. Помпейська мозаїка. Кінець IV ст. до н. е.

Грандіозна імперія проіснувала недовго, оскільки являла собою нетривкий конгломерат великої кількості штучно об’єднаних держав, які не мали між собою якихось міцних зв'язків економічного чи політичного характеру. Достатньо було невеличкого поштовху, щоб усе це державне громаддя рухнуло й розпалося на окремі частини. Таким поштовхом стала раптова смерть Александра Великого в 323 році до и. е.

Між його помічниками—наступниками (їх називали діадохами) почалася запекла боротьба за владу в державах, з яких складалася недавня імперія. Владу її Єгипті та Лівії захопив досвідчений t хитрий Птолемей Лаг, заснована ним династія проіснувала 300 років (останньою представ ницею була Клеопатра). Мала Азія, Близький Схід увійшли до складу Сирії, великої держави, яку очолив діадох Селевк (династія Селевкідів протрималася до 60-х років до н. е.). У Малій Азії з’явилася невелика держава Пергам, де владарювала династія Атталідів. У самій Македонії точилася напружена боротьба за престол.

Еллінські держави скористатися нестабільністю обстановки і зробили спробу звільнитися віл македонського панування, але їхнє повстання було жорстоко придушене полководцем Антіпатром. На цей час сама структура грецьких держав докорінно змінюється, як змінюється і рабовласницьке суспільство. Розвиток продуктивних сил вимагав нових мас рабів, але тримані їх у покорі стара полісна система була вже неспроможна. Тому створюються значно ширші державно-політичні об’єднання, що стають великими монархіями, всі демократичні уряди в Елладі поступово ліквідуються.

Походи Александра Великого і створення після них на Сході еллінських монархій відкрили другий етап грецької колонізації. У VIII ст. до н. е. поліси відряджали з цією метою сотні людей. З кінця IV ст. до н. с. вже десятки тисяч колоністів їхали на нові території, до міст із чужорідним і нерідко ворожим населенням, де дислокувалися греко-македонські гарнізони — головна опора новоявлен их еллінських монархів. Маси прибулих еллінів несли з собою грецьку мову, релігію, традиції мистецтва та літератури, що поступово впливали на свідомість та ідеологію місцевого населення. Звідси еллінізмом і називається великий період переселення еллінів і поширення еллінської культури в країни Малої Азії, Близького Сходу, навіть Середньої Азії та Північної Африки, що тривав до середини II ст. до н. е.

Криза рабовласницького суспільства в материковій та острівній Греції призвела до швидкого її занепаду; втратили своє колишнє значення могутнього політичного центру й Афіші, ставши другорядним культурним містом учених та філософів, які ігнорували Александрію. Формально в Афінах ще залишався демократичний устрій, проте сама демократія зазнала крайніх обмежень. Головним культурним центром усього духовного життя в цей період була нова столиця Єгипту — Александрія. одна з Александры, заснованих великим македонським завойовником. Птолемей, як і інші еллінські царі, використав уже традиційну форму військово-бюрократичних монархій Сходу і перетворив Єгипет на могутню державу. Наявність великих мас рабів, які виробляли значні матеріальні цінності, торгівля ними дали можливість царю і придворній аристократії сконцентрувати у своїх руках величезні багатства. Звідси у вищих колах суспільства і в самого монарха виникає прагнення перевершиш розкошування колишніх східних царів га їхню культуру. Для цього потрібно

було сприяти розвиткові високохудожніх ремесел, що й справді в цей час досягають дивовижної досконалості. Але соціальні контрасти між купкою неймовірно збагатілої знаті та масами населення, кинутого в прірву злиднів, стали особливо разючими. До того ж елліни у східних містах користувалися значними привілеями порівняно з місцевим населенням, що дедалі поглиблювало національну ворожнечу.

Та це мало турбувало честолюбних монархів. Упевнені у своїй безкарності, вони мріяли про майбутню славу, тож прагнули залишити наступним поколінням незаперечні символи своєї величі, могутності та казкового достатку', які мали вразити уяву витонченою красою і грандіозністю. Тому в цей час мистецтво особливо тяжіє до примхливої пишноти й неприродної мальовничості, до грандіозних форм, що справді не могли не приголомшити людину. З’являються чотири з семи «чудес світу» — височенний для того періоду триповерховий Фароський маяк поблизу Александры (120 метрів заввишки), Галікарнаська усипальня карибського царя Мавзола (звідси «мавзолей»), Пергамський олтар Зевса, прикрашений 120-метров ям фризом із рельєфним зображенням битви богів з титанами, і 35-метровий Колос Родоський, велетенська постать бога Геліоса.

Еллінські монархи збирали коло своїх дворів видатних учених, письменників і філософів, які своїми творами також повинні були увічнювати їх діяння. З агітаційною метою витрачалися величезні кошти для влаштування всенародних свят, веселощів і бенкетів, що мали засвідчити піклування правителів про своє населення. Проте заради справедливості слід сказати, що гонитва царів за славою часом давала й позитивні результати. За доби еллінізму поширилося шкільне навчання, було побудовано багато великих шкіл, поліпшилася організація бібліотечної справи. Під впливом східної архітектури значно досконалішим стає планування будівництва нових міст.

Чудові архітектурні ансамблі Александрії з широкими й прямими вулицями були доповнені величним Музейоном («оселя Муз»), у якому розмішалася величезна колекція художніх картин і скульптур. Але особливу його цінність становила перша в історії держав бібліотека рукописів, що, за різними джерелами, налічувала віл шестисот до мільйона примірників. Подібна бібліотека виникла і в Пергамі, що уславився своїми багатствами. За наказом царя Птолемея Александрійську бібліотеку очолювали найвидагніші вчені — поет-філолог Каллімах, географ і математик Ератосфен, винахідник Герон та інші, був створений великий колектив науковців, праця яких уперше почала оплачуватися державою. Вони вели копітку роботу над зібраними рукописами — вивчали їх, описували. порівнювали, коментували... Інакше кажучи, в цій бібліотеці було започатковано наукову працю над словом, саме в ній на початку Ill ст. до н. е. народилася нова галузь науки — філологія (від гр. «філер» — люблю, «логос» — слово). У цей же час п еллінських державах з’явилася спільна для всієї Греції літературна мова — койне. Вона виникла на основі лінгвістичних норм аттичного та іонійського діалектів, увібравши в себе лексичні елементи інших грецьких діалектів і східних мов. Створенню койне чимало прислужилася культурно-просвітницька діяльність Афінської держави Щодо еллінських діалектів, то вони невдовзі після появи койне зникають. Койне швидко поширилася в усіх еллінських державах і за їхніми межами, ставши важливим засобом спілкування греків з населенням захоплених областей.

За доби еллінізму набули нових рис еллінські мистецтво та література. Змінився характер самої художньої творчості, що пояснювалося поглибленням розриву між суспільством і окремою індивідуальністю, різким послабленням її інтересу до широких суспільних проблем. Тепер інтерес митців концентрується навколо конкретної особистості, її почуттів і переживань, жодним чином не пов’язаних із громадською діяльністю. Адже в усіх еллінських державах поняття громадянина змінилося, він перетворився на підданого, підлеглого волі монарха. Досить істотні зміни відбулися в класичних формах літератури та мистецтва, що виникли в попередні історичні періоди. Деякі з них ще існували; але втратили свою ідейно-виховну функцію, інші ж загалом зникли, як це трапилося з трагедією та сатирівською драмою, або набули аполітичного характеру. Всі ці зміни торкнулися і прозових жанрів.

Назад Зміст Далі

Посилання на схожі матеріали:

Дата останньої редакції: 10 березня 2026

Меню

Література доби еллінізму

Пошук на сайті