Класична література Греції

Післягомерівський період

Епос. Кіклічні поеми

Процес епічної творчості тривав і після Гомера. «Іліада» та «Одіссея» стали зразком для пізніших поетів. Але якщо Гомерові поеми розповідали про один якийсь короткий епізод Троянської війни — відповідно про «гнів Ахілла» і «повернення Одіссея» — то гомериди, продовжуючи традиції свого вчителя, намагалися викласти всю міфологічну легенду в кількох епічних поемах, кожна наступна з яких була продовженням попередньої. Так виникли епічні «кікли» (цикли). Ранні античні вчені навіть пов’язували кіклічні поеми з ім’ям Гомера, підкреслюючи таким чином їхню близькість до «Іліади» та «Одіссеї». Пізніше античні дослідники довели, що кіклічні поеми були створені іншими поетами, навіть називали їхні імена, щоправда, не зовсім достовірні.

Найбільше поем присвячено Троянському циклу міфів. Перша поема, «Кіпрії», починалася з бесіди між Зевсом і богинею правосуддя Фемідою, які вирішили допомогти Геї-матері й у великій війні знищити частину людей, які стали для неї важким тягарем. До того ж Зевс закохався у морську богиню-красуню Фетіду, але від Прометея дізнався, що народжений від нього син стане сильнішим за нього і скине його з трону, як він сам вчинив із Кроном Тому вирішив Зевс віддати Фетіду за земного царя Пелея.

Усі боги зібралися на весілля, всі принесли щедрі подарунки. Принесла свій дарунок і зла богиня розбрату Еріда, яку не запросили на бенкет. І кинула на весільний стіл чудове яблуко з написом: «найпрекраснішій». Особливою вродою серед богинь славилися Афродіта. Гера та Афіна. От і засперечалися вони за те яблуко, тобто за право називатися найвродливіщою. Щоб установити мир між богинями, Зевс порадив їм звернутися до прекрасного пастуха Паріса, що випасав стада на горі їді й не знав, що він син троянського царя Пріама. Кожна з богинь пообіцяла Парісові свої дари: Гера — багатство і родинне щастя, Афіна — мудрість і славу могутнього воїна, Афродіта — кохання найпрекраснішої жінки Єлени, дружини царя Менелая. Паріс обрав дар Афродіти. Через це в Троянській війні, що згодом розпочалася, ображені Гера й Афіна стали на бік ахейців, а не троянців.

Гостюючи після змагань у Менелая, Паріс скористався його від’їздом у справах і викрав Єлену, а з нею і скарби царя. Розгніваний Менелай звернувся до всіх грецьких вождів із закликом допомогти йому повернути дружину. Колись усі вони були закохані в Єлену і вирішили, що тому, хто стане її чоловіком, усі допомагатимуть захищати її. Зібралося величезне військо, а в морському місті Авліда для нього було збудовано багато кораблів. Та не схотіли спочатку боги, щоб грецький флот вирушав на Трою, і наслали безвітряну погоду. Лише принесення в жертву найвродливіщої дівчини Греції могло врятувати похід. Нею вважалася Іфігенія, дочка Агамемнона, який очолював військо. Довелося царю обманом викликати з Аргосу Іфігенію і заколоти її на священному олтарі. Ніхто й не помітив, що в останню мить богиня Артеміда підмінила дівчину ланню, а саму Іфігенію перенесла в далеку Тавриду і зробила її головною весталкою свого храму.

Kалліопа — муза епічної поезії. Мармурова статуя. ІІІ—ІІ ст. до н. е.

Після цього з попутним вітром кораблі ахейців вийшли в море. Прибувши під Трою, вони вирядили до міста послів — Одіссея і Менелая — з вимогою повернути Єлену. Але троянці їм відмовили. Почалася кривава війна, що тривала десять років. Троянцям допомагали азійські царі, що приводили загони воїнів. Боги, незважаючи на заборону Зевса, постійно втручалися u події й навіть самі брали участь у війні. Дев’ять з лишком років облягали греки оточену високими мурами неприступну Трою.

Поема закінчувалася епізодом поділу трофеїв після чергового бою. Крім коштовностей, Агамемнон одержав дочку жерця храму бога Аполлона Хріза — Хрізеїду, а Ахілл — красуню Брізеїду. Автором поеми вважався Стасія з острова Кіпр (звідси її назва — «Кіпрії»).

Другою поемою циклу була «Іліада», яку продовжувала «Ефіоніла», названа так на честь ефіопського царя Мемнона, що з великим військом прийшов на поміч Трої.

Поема містила відомості про войовниче плем’я амазонок, які також прийшли виручати троянців, їх очолювала відважна Пенфесілея, що загинула у двобої з Ахіллом. Проте незабаром був убитий і цей прославлений герой, його вразив стрілою троянець Паріс. Далі йшлося про запеклу суперечку за право володіти бойовим обладунком Ахілла між Одіссеєм і могутнім Аяксом Теламонідом. Розпалений образою — підкуплені Одіссеєм полонені засвідчили, що Аякс переміг меншу кількість троянців, ніж його суперник — герой втратив розум і почав знищувати отару овець. Прийшовши до тями, заколов себе від сорому. Особливе місце займала розповідь про подвиги царя Мемнона, вбитого Ахіллом. Син богині Еос Мемнон стає безсмертним. Завершувалася поема, подібно до «Іліади», похованням героя, цим разом — Ахілла. Можливим автором називали Арктіна Мілетського.

Наступна «Мала Іліала» розповідала про збудованого за порадою хитрого Одіссея дерев’яного коня, з допомогою якого ахейці врешті захопили Трою. У череві цього величезного коня сховалися наймогутніші грецькі герої, його залишили під троянською брамою, а все військо посідало на кораблі й відпливло до острова Тенедос, розташованого поблизу. Головним героєм цієї поеми був Одіссей. Від стріли Філоктета гине Паріс. Автором поеми вважають Лесха.

«Загибель Іліона». Троянці не знали, що робити з дерев’яним конем. Жрець Лаокоон закликає спалити його, пророкуючи загибель міста в разі, якщо вони введуть коня у Трою. Афіна тоді наслала на провісника двох величезних змій, що задушили і його, і двох його синів. Не послухали троянці й віщу Кассандру, одну з дочок Пріама, яка попереджала троянських громадян про близьке лихо, і ввели коня до міста. Вночі герої вийшли з нього, знищили вартових і відчинили браму. Ахейці, які ще ввечері повернулися на кораблях, увірвалися в місто. Воно було зруйноване і спалене, мешканців повбивали чи захопили в полон. Лише частині троянців, згуртованих Енеєм, пощастило врятуватися. Поему приписують згадуваному вже Арктіну.

«Повернення». У цій поемі йшлося про повернення найголовніших героїв Троянської війни до своїх домівок. Понад вісім років мандрував з Єленою Менелай, доки дістався до Спарти. Швидко доплив ватажок ахейців Агамемнон із бранкою Кассандрою, але обох спіткала раптова смерть вид руки зрадливої Клітемнестри, дружини царя, та її коханця Егіста. Власне, головною темою поеми стає драматична історія Агамемнона, за якого через вісім років метиться його син Орест. Він вбиває і матір Клітемнестру, і Егіста. У «Поверненнях» також згадується доля інших героїв. Гине другий з Аяксів, син Ойлея. Через кілька років повертається додому в Епір син Ахілла Неоптолем (або Пірр) з Андромахою, колишньою дружиною Гектора, яка дісталася Неоптолемові після здобуття Трої. Згодом він був убитий ображеним Орестом. Ця поема приписувалася Гагію Трезенському.

Після включення до циклу «Одіссеї» останньою його поемою стала «Телегонія». Вона розповідала про ті пригоди Одіссея, які йому напророкував у підземному царстві Аїда провісник Тіресій («Од.», XI, 100 - 137). Одіссей мав узяти корабельне весло на плече і йти- з ним доти, доки не зустріне людину, яка спитає його, навіщо він несе таку довгу лопату дія віяння зерна, тобто яка нічого не знала про кораблі та море. У цьому місці герой повинен був увіткнути весло в землю і повернутися додому. Одіссей витримав це випробування. Згодом на Ітаку прибув син Одіссея Телегон, народжений німфою Кіркою. За порадою матері він вирушив на пошуки батька. На Ітаці зустрів отару овець і забрав кількох з них. Одіссей виступив проти нього й у двобої був убитий сином. Телегон дізнався, що це його батько, оплакав його та одвіз тіло до Кірки, яка зробила Одіссея безсмертним. Телемах одружився з Кіркою, а Телегон — з Пенелопою.

Поема була написана Евгамлюном.

На основі Фіванського циклу міфів про драматичну долю Едіпа та його нащадків виникли три кікпічні поеми — «Едіподія», «Фіваїда» й «Епігони». Відомо про існування кіклічних поем «Титаномахія», про подвиги Геракла, подорож аргонавтів за золотим руном на чолі з Ясоном тощо.

Кіклічні поеми до нових часів не дійшли, їх сюжети відомі з інших античних джерел. Найімовірніше, це пояснюється художньою недосконалістю самих поем. Досить примітивні за викладом, вони в послідовному порядку розповідали про окремі події та епізоди, часом не пов’язані між собою. По суті, це був поетичний виклад міфологічних хронік, головну увагу автори звертали на зміст, нехтуючи формою. За художньою вартістю кіклічні поеми непорівнянні з гомерівськими.

Посилання на схожі матеріали:

• Епос. Пародійний епос — Теорія літератури
• Героїчний епос, поема. Поглиблення поняття: повість (повість-притча), метафора — Шкільний твір
• Південнослов’янський героїчний епос — Стаття
• ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС - ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія — Хрестоматія
• Давньогрецький епос — Підручник
• Середньовічний епос - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - підготовка до ЗНО та ДПА — ЗНО
• Твір на тему: «Пісня про Роланда» - героїчний епос епохи середньовіччя — Шкільний твір
• Літератури: епос, лірика, драма. Їхні характерні ознаки — Розробки уроків