Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Специфіка історизму В. Гюго в романі «Собор Паризької Богоматері»

Роман був написаний Віктором Гюго під час Липневої революції, в 1831 году. в «Соборі...» він звертається до історії пізнього французького середньовіччя кінця XV століття.

Гюго прагнув зобразити «внутрішню» сторону історії. Використовуючи факти та уяву автор під зовнішньою оболонкою подій виявляє їх причини.

Головними героями виступають персонажі вигадані, але є і реальні (Людовік ХІ, П'єр Гренгуар). Автор наводить конкретні історичні факти та абстрактно-романтичні ситуації. Історію він зображує суб'єктивно це - поле для розвитку романтичних ідей. У творі є кілька сюжетних ліній, які пов'язані ідеєю епохи та сюжетні лінії собору та міста.

Гюго детально зображує картину паризького життя, побуту, «місцевий колорит»; надає топографічні подробиці (зображення Гревської площі). Він скрупульозно розробив лексику роману різних прошарків суспільства (термінологія архітектури, латина, архаїзми, арго натовпу, суміш іспанського і італійського).

Велика роль дана натовпу. Народ - це збірний образ, гротескне тло, багатоголосся народного натовпу передає особливості мови епохи. У романі наявні: гіперболізація, гра контрастами (краса душі Есмеральди та потворність Феба; красива Есмеральда та жахливий Квазімодо), поетизація гротеску (Квазімодо), символізм (Есмеральда - краса, свобода, Ренесанс // Клод — марновірство, Середньовіччя, аскетизм // Квазімодо - символ величчя народної душі, моральної правоти). Все це випливає для зображення живого історичного обличчя епохи - переходу від Середньовіччя до Ренесансу.

Собор у романі - символ Середньовіччя та уособлення народно-художньої культури. З іншого боку — це символ року, який тяжіє над людиною. У соборі, як пам'ятнику архітектури, старі форми, позначені недоторканістю догматичних архітектурних традицій, стали поєднуватися з новими формами, що відбивають зародження опозиції, втілюючи образ переломної епохи, змальованої в романі. Собор як витвір часу об'єднує всі події та всіх героїв роману, допомагає письменнику розкрити спадкоємність минулого й сучасного, неминучість перемоги нового над старим.

Історичні особистості не повністю правдиво описані автором, але їх присутність робить твір більш достовірним. Образ Людовика ІІ, описаний не в найкращому вигляді: скупий, жорстокий правитель (епізод, коли перераховувалися витрати, епізод з мучеником в дерев'яній клітці). Історизм також проявляється в точних датах, в хронологічній послідовності подій. В цілому роман можна назвати енциклопедією середньовічного життя.