Використання схематичної наочності в ході розкриття проблеми особистості в романі Л.М. Толстого (1828-1910) «Анна Кареніна»

Максим Горький колись назвав Л.М. Толстого «людиною людства» і небезпідставно. Незаперечним фактом, перевіреним часом, є те, що творчість російського письменника Л.М. Толстого, 180-ту річницю якого ми відзначаємо сьогодні, заслужено увійшла в скарбницю світового літературного мистецтва. У чому ж секрет його популярності? Мабуть, у тому, що провідною ідеєю, пафосом усього художнього доробку митця є, з одного боку, утвердження ідеї спілкування й духовної єдності людей, з іншого — заперечення їх відчуження й роз’єднання. За своїм змістом і сутністю ці питання є вічними, загальнолюдськими, такими, що набули сьогодні планетарного значення.

Злу роз’єднання Толстой протиставляв свій ідеал духовного єднання людей, зображений практично в усіх його творах. І якщо «Війна і мир» є поемою єднання, то «Анна Кареніна» — трагедія роз’єднання, що й складає внутрішній зв'язок двох романів, які, водночас, різняться за багатьма своїми художніми параметрами.

Центральною тут виступає проблема особистості в суспільстві, розв’язання якої й може привести до утвердження ідеї духовної єдності між людьми.

Напрочуд гостро висувалася ця проблема в 60-ті роки позаминулого століття. Їй відповідав складний психологічний аналіз, що став одним з відкриттів російської літератури у творчості Толстого і Достоєвського, високо поцінованим митцями світу. На підтвердження наведемо слова Т. Манна про Толстого: «Світ, можливо, не знав іншого художника, в якому вічно-епічне, гомерівське начало було б таким сильним, як у Толстого. В його творіннях живе стихія епосу, її велична одноманітність і ритм, подібний до розміреного дихання моря, її терпка, могутня свіжість, її палюча пряність, міцне здоров’я, непорушний реалізм».

Програмою з зарубіжної літератури для учнів 10 класу пропоновано для детального вивчення кращі твори світового літературного мистецтва, серед них — роман Л.М. Толстого «Анна Кареніна». Твір об’ємний і складний за глибиною психологічного аналізу особистості, де трагічний фінал зумовлений проблемою духовного роз’єднання між людьми.

Для проведення ефективної роботи з текстом твору, для здійснення аналізу, синтезу та інтерпретації образу головної героїні доцільним буде використати схематичну наочність, що дасть змогу:

- дотримуватися логіки проведення дослідження;

- зосередитися на головному, найбільш значущому;

- фіксувати результати аналітичної діяльності учнів на схемі, упорядковуючи в такий спосіб думки, зосереджуючи увагу учнів на предметі дослідження (образ Анни), утримуватись у руслі проблеми;

- визначати риси характеру Анни, беручи до уваги думки її оточення та дослідників твору про неї; вчинки героїні,висловлювати власні думки, робити висновки, спираючись на закодовану на схемі інформацію.

На етапі підготовки до аналізу твору з усебічним розглядом образу центрального персонажа ми обов’язково зазначимо, що у творі «Анна Кареніна» творча манера Толстого проявляється в синтезі епічного і психологічного (перетин потоку подій і потоку внутрішнього життя людини). Типовість образів, прогнозованість характерів (як художній прийом) водночас залежить від світоглядних позицій автора, що позначається й на структурі художнього твору. Кожний характер складається з окремих деталей.

Зазначимо, що творче завдання Л.М. Толстого в «Анні Каретній» — провести морально-психологічний експеримент, щоб віднайти головну пружину суспільного механізму, який губить людей, і знайти протиотруту цьому згубному впливу. Проведення паралелей між романами «Війна і мир» та «Анна Кареніна» дасть змогу прослідкувати процес деградації суспільства, яке спровокувало трагедію особистості. Тут варто провести паралелі між творами «Війна і мир» і «Анна Кареніна» для порівняння духовних станів суспільства. Результати цієї роботи теж можна зафіксувати в таблиці. Ця унаочнена інформація значно полегшить подальшу аналітичну діяльність та роботу над висновками.

«Війна і мир»	«Анна Кареніна»
Салон Анни Шерер був лише мертвим острівком посеред океану живого життя	Мертве море омиває невеликий острівок живого життя, яке уособлює образ Анни

Згадаймо слова літературознавця Одинокова В.Г., на думку якого, у романі «Анна Кареніна» автор наділяє себе правом «вищої інстанції»: міняє місцями підсудного і суддів, реабілітує і звинувачує, показує відчуження людей, суб’єктивність і обмеженість їх судження, демонструє складне багатоголосся думок, поглядів... Водночас намагається залишитися осторонь, аби не нав’язувати своєї думки, але має цю думку й чітко дотримується її.

Сформулюємо одне з головних питань роману: Чи винна Анна? Констатуємо, що автор у творі подає протилежні системи оцінок. Одна з них — її виправдовує (Доллі — янгол-охоронець сім’ї Облонських: «В чем же она виновата? Она хочет жить. Бог вложил нам это в душу. Очень может быть, что и я бы сделала то же»). Інша — засуджує: «Гадкая, отвратительная женщина, без сердца.. .дурная женщина» (княгиня Щербацька). Отже, за різними оцінками, Анна Кареніна — «грішниця» і «свята».

Зазначимо, що в романі звучать мотив помсти, мотив совісті, покаяння в гріхах від євангелівської притчі про грішницю, що покаялася, розкриваються теми: «Чоловіки-вбивці» (Вронський убиває любов’ю; Каренін — ненавистю: генеральна репетиція смерті — пологи), «Суспільство-вбивця» (трагедія Анни — трагедія самотності в духовно спустошеному суспільстві). Вірогідно, дійдемо висновку, що Анна — справжня людина, поза шаблоном.

Установимо діалогічний зв’язок Левіна й Анни (обоє не можуть примиритися зі злом).

У ході пошуку відповіді на головне питання твору («Чи винна Анна?») звернімося до епіграфа, який відіграє визначальну роль у розкритті головної думки твору: «Мне отмщение, и Аз воздам». Наведемо різні варіанти його тлумачення літературною критикою. Так, сучасник роману М. Громека (Ермилов В. Толстой-романист. — М .:Худож. лит., 1965. — 334 с.) висуває версію християнського звинувачення головної героїні: не можна будувати своє щастя на нещасті іншої людини («Анна забыла любовь и бога и умерла»). Тому зразком терплячості для критика виступає у творі Доллі, яка була здатна на «скромний и високий подвиг любви без снастим». Проте, у творі ми не знайдемо авторського підтвердження цієї думки. Навпаки, ми знайдемо переконливі приклади потворності життя без щастя, родинних стосунків без кохання. Автор доводить неприродність поєднання двох антиподів — Анни і Кареніна. Толстой опосередковано доводить несправедливість звинувачень щодо того, що Анна наважилася на трагедію розриву своєї сім’ї заради «своєї плоті». Бо для неї кохання полягало в прагненні жити усіма людськими почуттями, жити в злагоді зі світом, його красою, його правдою, любити весь світ і відчувати любов світу до себе. Бо тоді Толстой вклав би ідею твору в уста Олексія Олександровича, який наполягав на тому, що Анна мала б отримати «возмездие за своє преступление». І цілком закономірно головна думка роману збігалася б із жартівливою епіграмою Некрасова:

Толстой, ты доказал с терпеньем и талантом,

Что женщине не следует «гулять»

Ни с камер-юнкером, ни с флигель-адьютантом,

Когда она жена и мать.

Не можна Анну протиставляти Доллі. Бо не аскеза володіє душею Доллі, а любов до свого легковажного чоловіка. Водночас вона прекрасно розуміє хибність своїх переконань щодо сенсу подружнього життя тільки заради дітей. Проте, за своєю природою Доллі не здатна на бунт. Хіба що подумки. Толстой у

змалюванні образу Доллі використовує яскраву промовисту деталь, яка вступає в протиріччя із сутністю життя героїні, її думками й словами — «кістляві руки», які вона весь час нервово стискає. Ці кістляві руки й говорять гірку правду про справжнє життя Доллі, що втратила молодість у служінні чоловіку, який постійно зраджував її, і дітям.

Так само, як і М. Громека, зрозумів епіграф і зміст роману А.В. Луначарський («Ты так живи, чтобы никому не причинить страданий. Если тебе самому нельзя добиться счастья иначе, как отдавив кому-то лапу, — откажись от своего счастья»). Але на відміну від нього Луначарський захищає Анну. Критик не погоджується з такою «контрреволюційною теорією». «Нельзя страдания людей, совершенно неценных, совершенно ненужных, ставить в качестве страшного барьера против себя».

В. Єрмолов опонує Луначарському. Він, по-перше, заперечує наявність у творі будь-якої «контрреволюційної теорії». По-друге, звинувачує Луначарського в механістичному ототожненні етики індивідуальної поведінки людини з етикою соціальної поведінки класу. На відміну від М. Громека, критик В. Вересаєв у роботі «Живе життя» висуває свій варіант засудження Анни: «Анна изменила мужу, бросила сына — и сделалась «потерянной женщиной»...Достойный выход для Анны был только один: принять прощение мужа, задавить отвращение к нему и возвратиться в прежнюю ложь, мрак и узаконенный позор. Анна этого не сделала — и гибнет. Но люди не должны бросать в нее камнями. «Высший нравственньїй закон» и без того карает ее жестоко».

Відлуння того, що Толстой вважає загибель суворим та все ж справедливим покаранням для Анни Кареніної, спостерігаємо в літературознавстві й дотепер.

Так, на думку сучасного російського критика — автора вступної статті до роману Л.М. Толстого «Анна Кареніна» Олександра Гуліна, пристрасть, що оволоділа Анною й змусила піти на жертви, не принесла жаданого порятунку, а підштовхнула героїню до прірви. «Подружня зрада — завжди злочин», — утверджує О. Гулін. Почуття, що захопило Анну і Вронського, було злочинним за своєю сутністю з загальнолюдських і християнських позицій. Печатка гріховності тяжіла над коханцями. «Пристрасть не має іншої мети, як отримання власного задоволення». Це почуття з самого початку було егоїстичним. «На сторінках «Анни Кареніної» диявол — не мовна фігура, не метафора, а досить реальна сила, яка бореться з Богом за живу людську душу». «Пожалуй, не только у Толстого, но и во всей мировой литературе невозможно найти ничего подобного этой картине крайней бесовской одержимости».

Водночас, О. Гулін називає Анну Кареніну не тільки зрадницею божих законів, але й жертвою морального хаосу, яким був охоплений світ навколо неї.

Зберегти себе, утриматися на праведному шляху було нелегко. Таким моральним прикладом, на думку літературознавця, у романі виступає Доллі, яка терпляче й з любов’ю несла свій хрест.

Левін — до певної міри двійник Анни, на думку Гуліна — на шляху шукань: від атеїста — до релігійних вірувань. Щодо долі Левіна, то роман має відкритий фінал.

Підведемо підсумки про те, що Анну засуджували й засуджують за байдужість до Кареніна, за недостатню любов до Вронського, бо критиці важко відмовитися від усталеного уявлення про покарання Анни як основи роману. Та й епіграф у поєднанні з загибеллю героїні ніби зобов’язує знайти й довести суб’єктивну провину Анни. Для кращого сприйняття, розуміння і запам’ятовування цієї інформації варто занести її до таблиці «Образ Анни Кареніної в літературній критиці» та в ході аналізу разом з учнями поетапно заповнювати таблицю цитатами з твору на підтвердження кожної з думок.

Образ Анни Кареніної в літературній критиці

Анна — свята «...Рабству она предпочла смерть... Именно в этом мы ощущаем духовную красоту и поэзию жизни и борьбы Анны» (Н. Успенский)	Анна — грішниця «Анна забыла любовь и бога и умерла». (М. Громека) «Анна изменила мужу, бросила сына — и сделалась «потерянной женщиной»... (В.Вересаев)	Анна — жінка, яка живе за формулою: «Любов = життя» «...для неї кохання полягало в прагненні жити усіма людськими почуттями, жити в злагоді зі світом, його красою, його правдою, любити весь світ і відчувати любов світу до себе» (В. Єрмілов)
«В чем же она виновата? Она хочет жить. Бог вложил нам это в душу...»	«Гадкая, отвратительная женщина, без сердца. дурная женщина»	«Я не виновата в том, что бог меня сделал такою, что мне нужно любить и жить...»
Прогнозований висновок: «Она — жертва, которую можно только жалеть» (Б. Ейхенбаум)

Спробуємо довести тезу Єрмілова В. про те, що в романі немає суду над Анною Кареніною. Аргументом буде ставлення самого автора до своєї героїні. Свою думку щодо авторської оцінки висловив Б.М. Ейхенбаум у статті «Толстой і Шопенгауер», де зазначив, що «Толстой, очевидно, хотел сказать не то, что бог осудил Анну, а то, что он, автор, отказывается судить Анну и запрещает это читателям. Трактовка самоубийства Анны как наказания отпадает. Она — жертва, которую можно только жалеть. Так и было в первоначальном замысле романа, записанном С.А. Толстой: «Он говорил, что задача его сделать эту женщину только жалкой и невиноватой». Слова: «Мне отмщение, и Аз воздам» относятся не к Анне, а ко всем персонажам, ко всему роману в целом: к той неправде и лжи, к тому злу и обману, жертвою которых и гибнет Анна» (Литературный современник. — 1935. — №11. — С. 142).

Отже, саме це свідчення може бути покладеним в основу висновку й стати відповіддю на запитання «Чи винна Анна?» разом з аргументами, знайденими в ході аналізу твору Л. Толстого «Анна Каретна».

Суттєву роль у пошуку відповіді на головне запитання твору відіграє схематична наочність, що репрезентує структурований, систематизований та узагальнений навчальний матеріал із висновками. У поєднанні зі словом цей різновид наочності дає змогу значно підвищити ефективність вивчення літератури.

Література

1. Волощук Є.В. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 10-го кл. загальноосвіт. навч. зал. — К.: Видавничий Дім «Світ знань», 2004. — 560 с.

2. Гулин О. Свободный роман. Вступ. ст. // Толстой Л.М. Анна Каренина. Роман. — М.: Дет.лит., 2006 (с. 5-60)

3. Ермилов В. Толстой-романист — М.: Худ. лит., 1965. — 590 с.

4. Одиноков В.Г. Поэтика романов Л.М. Толстого.— Новосибирск: Наука, 1978.—160 с.

Посилання на схожі матеріали:

• Л. Толстой. «Анна Кареніна». Образ Левіна, його автобіографічна основа — Розробки уроків
• Загальнолюдське значення роману Л. Толстого «Анна Кареніна» — Розробки уроків
• Художній паралелізм композиції як основний художній принцип втілення проблематики роману Л. Толстого «Анна Кареніна»; особливості його стилю — Розробки уроків
• Сімейна тема в романі Л. Толстого «Анна Кареніна» — Стаття
• Костянтин Левін: історія шукань роман «Анна Кареніна» - Лев Толстой 1828 – 1910 — Підручник
• Лев Толстой «Анна Кареніна» — Скорочений твір
• Тонкощі аналізу реалістичного роману, використовуючи як приклади твори Ф. Достоєвського «Злочин і кара» та Л. Толстого «Анна Кареніна» — Шкільний твір
• Твір на тему: Трагізм протистояння особистості суспільству в романі Лева Толстого «Анна Кареніна» — Шкільний твір