ДАНТЕ АЛІГЄРІ (1265-1321) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

ДАНТЕ АЛІГЄРІ (1265-1321) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

ДАНТЕ АЛІГЄРІ (1265-1321)

Творчість славетного італійського поета Данте Аліг’‎єрі стала найвищим художнім втіленням Передренесансу. Її справедливо називають синтезом середньовічної культури. Водночас з ім’‎ям Данте пов’‎язаний початок нової культури, нового типу мислення.

Життя Данте Аліг’‎єрі тісно переплетене з подіями суспільного й політичного життя Флоренції та всієї Італії. Батьки Данте були корінними флорентійцями, які належали до знатного, але збіднілого феодального роду. Батько поета Аліг’‎єро Аліг’‎єрі був юристом, служив в одній із флорентійських банківських фірм. Помер він молодим, коли його старший син Дуранте, який пізніше уславив себе під скороченим ім’‎ям Данте, був ще зовсім юним.

З юності поет бачив нуртування політичних пристрастей, криваві бої у стінах рідного міста, зміну влади у Флоренції. Данте навчався у звичайній середньовічній схоластичній школі. Шкільна освіта, убога й обмежена, не могла задовольнити допитливого юнака, і він намагався самостійно поповнити свої знання. У нього рано пробудився інтерес до літератури і мистецтва: він захоплювався живописом, музикою, поезією.

Перші поетичні кроки Данте були пов’‎язані з гуртком «солодкого нового стилю» , але вже в ранніх його віршах нуртують почуття, що розвивають умовні образи цього стилю.

У 1293 році Данте опублікував свою першу книгу «Нове життя» — збірку із тридцяти віршів, створених у період з 1281 до 1292 року. Вірші містили великий прозовий коментар автобіографічного і філософсько-естетичного характеру. У віршах і прозі «Нового життя» юний поет розповів історію свого кохання до Беатріче Портінарі. Це велике почуття зародилося в Данте, коли він був дев’‎ятирічним хлопчиком, і тривало все життя, навіть після смерті коханої (Беатріче померла, коли поетові було 25 років).

Книга була першою ліричною сповіддю у світовій літературі, яка вперше розповіла щиро і натхненно про назвичайне кохання і велику скорботу живого людського серця. «Нове життя» уславило ім’‎я Данте. Незабаром до ореола поета додалася слава видатного ерудита, одного з найосвіченіших людей Італії. Коло його інтересів було надзвичайно широке для того часу. Він студіював історію, філософію, риторику, богослов’‎я, астрономію, географію. Данте вивчав видатних античних поетів і мислителів — Платона, Сенеку, Вергілія, Овідія, Ювенала, інтерес до творів яких з особливою силою прокинеться в гуманістів доби Відродження.

1 «Солодкий новий стиль» — італійська поетична школа кінця XIII ст., поети якої у витончених і музичних віршових формах оспівували піднесене кохання до жінки.

Данте брав активну участь у суспільному житті Флоренції, яку в той час роздирали політичні суперечки, приєднавшись до партії «білих» гвельфів (які представляли торгово-ремісничі кола). Він був членом Ради Ста, одним із семи пріорів Флоренції, виконував дипломатичні доручення.

У 1301 році Флоренцію вразив жорстокий вибух політичних пристрастей. «Чорні» гвельфи (партія міського дворянства), яких підтримав Папа Римський, викликали на допомогу війська, захопили владу в місті й нещадно розправилися з «білими». Флоренцією прокотилася хвиля вигнань і страт. Данте за сфабрикованим звинуваченням у був заочно присуджений до спалення з конфіскацією майна (1302). Від смерті його врятувало тільки те, що в той час він перебував з дипломатичною місією за межами міста.

Данте довелося відчути, якою важкою є доля вигнанця, яким «гірким буває хліб на чужині і як важко підніматися чужими сходами». Позбавлений батьківщини, поет поневіряється різними італійськими містами, перетинає навіть межі країни, якийсь час живе в Парижі. Біль поразки, туга за рідною Флоренцією гнали його з місця на місце, а гостинність можновладних князів принижувала й ображала.

У поневіряннях, злиднях, у скорботних роздумах про долю Італії визрів геній Данте. У роки вигнання він багато працює як поет, філософ, політичний діяч, публіцист, учений-дослідник, пише «Божественну комедію», свій найбільший твір, який обезсмертив поета. Саме в цьому творі він на весь зріст постає як «останній поет середньовіччя і перший поет нового часу».

Крім «Комедії»,1 він пише й інші твори: морально-філософський трактат «Бенкет» (1306-1308); лінгвістичну працю «Про народне красномовство» (1306), яка була першим у Європі науковим дослідженням з романського мовознавства. У трактаті досліджено походження європейських мов, подано їх класифікацію, розподіл на живі та мертві. Мертвій латині автор протиставляє живі мови романських народів.

Данте ніколи не полишав думки про повернення до рідної Флоренції, але так і не судилося. У 1316 р. Флоренція амністувала поета і дозволила йому повернутися за принизливої умови — він повинен був у гамівній сорочці промовити слова каяття на головній площі Флоренції та посипати голову попелом. Данте не прийняв цієї принизливої пропозиції й відповів своїм колишнім співгромадянам гнівним і суворим листом.

Останні роки Данте (1315-1321) були доволі спокійними і щасливими. Він мешкав у Равенні в її правителя Гвідо де Полента, одного з феодалів, які прагнули до «культурного панування». Сюди, у Равенну, до поета приїжджали двоє синів і дочка, тут його оточували шанувальники. Улітку 1321 року Данте завершив «Комедію». А 14 вересня 1321 року Равенна ховала Данте. Тіло Данте було поміщене в мармуровий саркофаг у церкві Сан П’‎єр Маджоре. Перед похороном голову поета увінчали лавровим вінком, таким чином надавши йому почесті, не отримані за життя.

Минуло кілька десятиліть, перш ніж Флоренція спам’‎яталася, зрозуміла, кого вона втратила в особі Данте, і звернулася до Равенни із проханням видати їй останки поета. Але Равенна відповіла відмовою на всі прохання флорентійського уряду. Донині спочиває прах Данте Аліґєрі в мавзолеї стародавньої Равеннської церкви Сан-Франческо, вдалині від флорентійської батьківщини, до якої поет так пристрасно і так марно прагнув і для якої він — відкинутий та засуджений нею вигнанець — був і залишився її найвідданішим і люблячим сином.

ЦЕ ЦІКАВО

Данте і Беатріче

Про свої стосунки з Беатріче Портінарі Данте розповів у напівбіографічному творі «Нове життя» («La Vita Nuova») — це збірка сонетів, оповідань та роздумів, написаних Данте з 1283 по 1293 роки. За спогадами Данте, викладеними у «Новому житті», вони з Беатріче розмовляли лише двічі, хоча бачив він и дуже часто, адже вони були сусідами і належали до одного й того ж прошарку суспільства.

Уперше поет розмовляв з Беатріче у 1274 році, коли йому було 9 років, а Беатріче — 8. Це сталося у травні, на святковій вечірці у будинку Портінарі, куди був запрошений батько Аліґ’‎єрі, який узяв із собою сина. Данте закохався у Беатріче з першого погляду.

Друга їх розмова відбулася через дев’‎ять років. Данте зустрів Беатріче на вулиці, де вона йшла, вдягнута в біле, разом із двома літніми жінками. Беатріче обернулася і привіталася з поетом; це наповнило Данте неймовірною радістю, він повернувся додому, думаючи про Беатріче, а коли заснув, то побачив сон, який став сюжетом першого сонету з La Vita Nuova. У цьому сні перед Данте з’‎явилася могутня фігура, яка сказала поетові: «Ego dominus tuus» («Я — твій Господь»). В руках фігури була спляча Беатріче, вкрита червоним. Фігура розбудила дівчину і змусила її з'їсти палаюче серце поета.

Данте Габріель Россетті. Видіння Данте в день смерті Беатріче

У наступних сонетах «Нового життя» Данте описує своє подальше життя. На його кохання до Беатріче не вплинуло навіть заміжжя останньої. Хоча вони бували в одних і тих же місцях, і належали до однакового прошарку суспільства, вони ніколи більше не розмовляли. Хоча Данте і ловив кожен погляд Беатріче, він докладав неймовірних зусиль, аби його почуття не розкрилися. Поет залицявся до інших жінок, присвячував їм сонети; одного разу це навіть викликало обурення в Беатріче, яка відмовилася розмовляти з Данте при зустрічі. Також поет згадує їхню зустріч на чужому весіллі, своє видіння смерті Беатріче за кілька років до її смерті, а також різні ситуації, пов’‎язані з його внутрішніми переживаннями.

Беатріче померла за вісім років після їх другої та останньої розмови, їй було близько 24 років. Після її смерті Данте, намагаючись вгамувати душевний біль, вивчає філософію та латинську літературу. Кінець його кризи збігається із завершенням та впорядкуванням La Vita Nuova.

Спосіб, який Данте обрав для висловлення своїх почуттів до Беатріче, збігається із середньовічною концепцією куртуазного кохання, яка полягала у таємному, без жодної взаємності поклонінню іншій особі. Утім, досі неясно, що змусило Данте покохати Беатріче, адже він зовсім не знав її як реальну людину. Ключ до розуміння поета можна знайти у його творах. Данте бачив у Беатріче Спасителя, того, хто звільнить його від зла, хто змінить його на краще. Саме тому, з-поміж усіх віршів до Беатріче, Данте зовсім не описує її зовнішність, тільки одного разу згадує про «смарагдові» очі.