Пономарів О. Чернишова Т. Візантійська література - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Пономарів О. Чернишова Т. Візантійська література - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Візантійська література - "л-ра Візантійської імперії давньогрец. й середньогрец. мовами. Була тісно пов'язана з антич. та сх. л-рами і водночас відзначалася самобутністю, багатством форм і жанрів. Історію В. л. поділяють на три періоди. У першому (4-6 ст.) вона продовжувала традиції антич. л-ри, зазнавши відчутного впливу християнства. Найвідоміші представники - поети Нонна (5 ст.), Агафій, Павло Сіленціарій (6 ст.), церк. лірик Роман Солодкоспівець (5-6 ст.). Сірієць за походженням, Роман Солодкоспівець вніс у В. л. елементи сірійської поезії, в його творах з'явилися перші зародки рими. Розвивалися історіографія - твори Зосими (5 ст.), Прокопія Кесарійського (6 ст.) та Іоанна Малали, який не лише викладав істор. події, а й наводив у стислій формі античні міфи, агіографія, гімнографія (гімни-тропарі, змістом близькі до "святого письма", мовою й метрикою - до нар. творчості). В другому періоді (7-9 ст.) з посиленням ролі церкви в державі почали переважати жанри церк. л-ри. Репрезентували їх Косма Маюмський, Андрій Крітський, Іоанн Дамаскін, який розробив учення про знакові системи, що використовується як попередник сучас. семіотики, Феодор Студит, константинопольський патріарх Сергій, Загострюється класова боротьба всередині візант. суспільства, розвивається породжений нею рух - іконоборство, прогресивне крило якого очолюють патріарх Іоанн Граматик і митрополит Ігнатій (прозаїк і поет, якому належать віршова обробка байок Езопа, поема в драм формі на бібл. сюжет і "Ямби на Фому"). Світські твори писали патріарх Фотій, поетеса Касія. В історіографії цього періоду виділяються праці Феофілакта Сімокатти, чернеча хроніка Георгія Амартола. Розвивається й нар. творчість- казки, ліричні й епічні пісні тощо. Для третього періоду (10-15 ст.) характерні жанри церк. і світської худож. та наук, л-ри, Найвидатніші письменники: імператор Константан VII Багрянородний - автор трактатів, у яких є відомості про сх. слов'ян; Симеон Метафраст, який зібрав і впорядкував "Житія святих", писав вірші, казання, молитви та канони. Великого поширення набула придворна л-ра: поети Михаїл Пселл, Христофор Мітіленський (11 ст.), Николай Коллікл, Теодор Продром (11-12 ст.), Мануїл Олобол, Мануїл Філ (13-14 ст.); автори романів у прозі та віршах Євстафій Макремболіт, Никита Євгеніан. Популярною була й сатира, переважно анонімна,- "Тіларгон", "Поріколог" (12 ст.). Сатиричне спрямування мають анонімний прозовий твір "Перебування Мазаріса в підземному царстві", а також фольклорні твори 14 ст. "Оповідання про чотириногих" та "Оповідання про птахів", у яких викривається соціальна нерівність. Нар. пісенна лірика не збереглася; її відголоски звучать у "Родоських піснях кохання". З істор. л-ри цінна "Історія" Нікітти Акоміната (Хоніата). В 14-15 ст. виступили письменники гуманісти Мануїл Хрісолор, Геміст Глітон, Віссаріон Нікейський. Взяттям 1453 Константинополя турками закінчується візант. період в історії грец. л-ри. З творів, що з'явилися після 1453, надбанням В. л. можна вважати тільки "Голосіння" з приводу втрати Візантією незалежності.

Для сх. слов'ян, як і для ін. народів Європи, В. л. була не лише посередницею в засвоєнні літ. спадщини Старод. Греції і Риму, а й оригінальним письменством, що відображало життя феод, суспільства і виробило нові церк. та світські жанри. Активне, творче засвоєння сх. слов'янами здобутків В. л. сприяло виникненню оригінальної л-ри Київ. Русі, де в перекладах були відомі хроніки Георгія Амартола, Георгія Синкела, Симеона Логофета, Іоанна Малали, збірники "Палея" та "Паремійник". Поширені були твори проповідників 4 ст. Іоанна Златоуста, Григорія Богослова (Назіанзіна), Василія Кесарійського, зб. афоризмів "Мудрість Менандра Мудрого", "Афоризми Ісіхія й Варнави", особливо "Пчела", де містилися вислови антич. філософів і письменників, цитати з Біблії і творів "отців церкви";повість про життя і подвиги Александра Македонського (див. "Александрия"), епос про Дігеніса Акрита, яким започатковано новогрец. л-ру. Цей епос перекладено (за дослідженням І. Срезневського) не пізніше 12 ст. під назвою "Девгенієве діяніє" тощо. Перекладаючи твори В. л., давньорус. автори давали їм нове життя на рідному ґрунті. Завдяки цьому власна л-ра Київ. Русі протягом короткого істор. періоду збагатилася розгалуженою системою жанрів - житія, урочисті й повчальні твори тощо. В укр. літературознавстві В. л. досліджували І. Франко, О. Білецький, А. Білецький, Т. Чернишова. За рад. часу укр. мовою візант. тваринний епос у скороч. вигляді переклав О. Пономарів ("Всесвіт", 1965, №4). Питання В. л. висвітлюються, зокрема, в періодич. зб. "Византийский временник", який видається Ін-том світової історії АН СРСР з 1947 (вийшло 45 томів).






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.