«Гробниця Потоцької» - «КРИМСЬКІ СОНЕТИ» А. МІЦКЕВИЧА - РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

Зарубіжна література 9 клас - О.М. Ніколенко - Ранок 2009

«Гробниця Потоцької» - «КРИМСЬКІ СОНЕТИ» А. МІЦКЕВИЧА - РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

У нотатках, що передували створенню сонета, поет писав: «Недалеко від ханського палацу підноситься гробниця, збудована у східному стилі, з круглим куполом. Серед мешканців Криму існує переказ, що цей пам’‎ятник був поставлений Керім-Гіреєм на могилі невільниці, яку він дуже кохав. Була то ніби полька з роду Потоцьких...»

У сонеті «Гробниця Потоцької» висловлюється основна думка всього циклу — туга поета-вигнанця за батьківщиною. Підтримуючи версію про те, що в гробниці поховано саме Марію Потоцьку, автор порівнює своє життя на чужині з її нещасливою долею. Мотив смерті тут набуває особливого значення. Роздуми на могилі Потоцької розкривають не тільки колізії сивої давнини, а й духовний стан ліричного героя, для якого без вітчизни немає життя. Потоцька зів’‎яла, мов троянда, на чужині, і так само в’‎яне від туги серце ліричного героя. Він глибоко переживає болісну розлуку, але хоча автор і пише про те, що він дні свої «скінчить в самотній жалобі», душа ліричного героя долає небезпеку смерті згадкою про Польщу — вітчизну, яка завжди лишається з ним, освітлюючи йому життєвий шлях. Узагалі в сонеті, попри його сумну тему, багато світла. «Хвилі минувшини» відлітають, як «золоті метелики». Погляд Потоцької, «вогню повний*, «ясні повипалив сліди» на небі. У тій частині неба, що ближче до Польщі, світить громада зірок. Це золоте сяйво втілює основну ідею вірша: любов до батьківщини — це світло, що дає сенс існуванню ліричного героя. Сяють не тільки зірки на небі, спогади про колишні події чи легендарна краса давно вмерлої Потоцької — це сама душа поета, сповнена світла любові, хоча він тяжко переживає розлуку з вітчизною. М. Рильський писав про сонет так: «Могила Потоцької», в якій поет зв’‎язує думки про долю легендарної польки,— долю, яка надихнула й Пушкіна («Бахчисарайський фонтан*),— з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею... Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі,— це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».


Олександр Івахненко Ілюстрація до сонета А. Міцкевича «Гробниця Потоцької». 1983 р.


Міцкевич у цьому сонеті вдається до виразних контрастів: край весни, прекрасних садів і смерть «молодої троянди» — Марії Потоцької; розкішний південь і наймиліший поетові північний край — його Польща; могила і життя; смуток самотності й думка про «приязну руку», «звучання мови рідної». Усі ці контрасти, що крають серце ліричного героя, передають біль розлуки з батьківщиною.

Силу почуттів поета виражають риторичні оклики, звертання. Велике значення в сонеті мають також паралелізми: «спогадів жаль» — «самотня жалоба»; зірки на небі — і, як зірки, палають очі Потоцької. Структура сонета підпорядкована завданню розкрити прихований біль митця: Потоцька, Польща — це теза й антитеза двох катренів, а далі як синтез — поєднання в уяві митця цих двох образів.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.