Зарубіжна література 9 клас - О.М. Ніколенко - Ранок 2009

«Гробниця Потоцької» - «КРИМСЬКІ СОНЕТИ» А. МІЦКЕВИЧА - РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

У нотатках, що передували створенню сонета, поет писав: «Недалеко від ханського палацу підноситься гробниця, збудована у східному стилі, з круглим куполом. Серед мешканців Криму існує переказ, що цей пам’‎ятник був поставлений Керім-Гіреєм на могилі невільниці, яку він дуже кохав. Була то ніби полька з роду Потоцьких...»

У сонеті «Гробниця Потоцької» висловлюється основна думка всього циклу — туга поета-вигнанця за батьківщиною. Підтримуючи версію про те, що в гробниці поховано саме Марію Потоцьку, автор порівнює своє життя на чужині з її нещасливою долею. Мотив смерті тут набуває особливого значення. Роздуми на могилі Потоцької розкривають не тільки колізії сивої давнини, а й духовний стан ліричного героя, для якого без вітчизни немає життя. Потоцька зів’‎яла, мов троянда, на чужині, і так само в’‎яне від туги серце ліричного героя. Він глибоко переживає болісну розлуку, але хоча автор і пише про те, що він дні свої «скінчить в самотній жалобі», душа ліричного героя долає небезпеку смерті згадкою про Польщу — вітчизну, яка завжди лишається з ним, освітлюючи йому життєвий шлях. Узагалі в сонеті, попри його сумну тему, багато світла. «Хвилі минувшини» відлітають, як «золоті метелики». Погляд Потоцької, «вогню повний*, «ясні повипалив сліди» на небі. У тій частині неба, що ближче до Польщі, світить громада зірок. Це золоте сяйво втілює основну ідею вірша: любов до батьківщини — це світло, що дає сенс існуванню ліричного героя. Сяють не тільки зірки на небі, спогади про колишні події чи легендарна краса давно вмерлої Потоцької — це сама душа поета, сповнена світла любові, хоча він тяжко переживає розлуку з вітчизною. М. Рильський писав про сонет так: «Могила Потоцької», в якій поет зв’‎язує думки про долю легендарної польки,— долю, яка надихнула й Пушкіна («Бахчисарайський фонтан*),— з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею... Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі,— це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».


Олександр Івахненко Ілюстрація до сонета А. Міцкевича «Гробниця Потоцької». 1983 р.


Міцкевич у цьому сонеті вдається до виразних контрастів: край весни, прекрасних садів і смерть «молодої троянди» — Марії Потоцької; розкішний південь і наймиліший поетові північний край — його Польща; могила і життя; смуток самотності й думка про «приязну руку», «звучання мови рідної». Усі ці контрасти, що крають серце ліричного героя, передають біль розлуки з батьківщиною.

Силу почуттів поета виражають риторичні оклики, звертання. Велике значення в сонеті мають також паралелізми: «спогадів жаль» — «самотня жалоба»; зірки на небі — і, як зірки, палають очі Потоцької. Структура сонета підпорядкована завданню розкрити прихований біль митця: Потоцька, Польща — це теза й антитеза двох катренів, а далі як синтез — поєднання в уяві митця цих двох образів.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.