Розвиток трагедії і театру. Драма сатирів
Аттичний період (VІ-V ст. до н.е.)
Класична література Греції
Другим жанром драматичного мистецтва еллінів була драма сатирів (або сатирівська драма), примітивні форми якої передували появі трагедії. За своїм походженням драма сатирів пов’язана насамперед з культом бога Діоніса, якого завжди супроводжували волохаті цапоногі демони плодючості — веселі сатири. Вони співали на честь Діоніса похвальні гімни — дифірамби. Роль сатирів під час свят виконували актори, ряджені в козині шкури, і свій заспів супроводжували жвавими танцями навколо жертовника цього бога.
Оскільки культ Діоніса був особливо поширений серед сільського населення, то поряд із дифірамбічними хорами поступово почали виникати сільські сатирівські хори, що відтворювали співами. танцями й рухами різні епізоди міфу про Діоніса. Тобто сатири почали грати, створюючи своєрідну драму («дійство»), що швидко стала традиційною для Діонісових свят. То була «жартівлива трагедія» (фактично рання стадія майбутньої трагедії), досить примітивна п’єса з нескладним сюжетом, пустотливим стилем, численними веселими й запальними танцями. Але головну її ознаку становила активна гра сатирів, очолюваних старим стеном (божеством річок і джерел), подібного до сатирів, тільки з кінськими вухами, хвостом і копитами.
Очевидно, в ході свого розвитку дифірамб почав наповнюватись значно ширшим змістом, уже не обмежувався міфологічними епізодами з життя Діоніса і звертався до міфів, зовсім не пов’язаних з цим божеством. Але й тут хор сатирів залишався обов’язковим.
В епоху правління афінського тирана Пісістрата (560—527 рр. до н. е.) землеробський культ Діоніса здобуває офіційне визнання, тобто стає державним, а сам бог прирівнюється до великих олімпійців. Відповідно і його мати, звичайна беотійська жінка Семела, перетворюється на богиню Тіону. У цей час виникає класична трагедія, що вже, як правило, не стосується міфологічних Діонісових сюжетів і широко використовує інші міфи. До того ж вона починає зображати звичайних смертних з їхніми пристрастями і переживаннями. Логічною була заміна сатирівського хору іншим хором, що вже складався з людей. Безсумнівно, серйозність і драматизм трагічної вистави суперечили веселому карнавальному змістові сатирівського дійства. З виникненням трагедії як жанру сатири мали б зійти зі сцени, ставши анахронізмом для нового популярного видовища. Проте цього не трапилось.
Не слід забувати, що культ Діоніса надзвичайно глибоко проник у свідомість найширших мас землеробів. Зменшення ролі улюблених ними персонажів — сатирів, які несли сміх, жарти і веселощі, перспектива повного їхнього зникнення викликали зрозуміле невдоволення селянства. Можливо, постала загроза ігнорування ним щойно народженої трагедії, оскільки вона вже не мала безпосереднього зв’язку з Діонісом. Ця негативна реакція була своєчасно врахована. У цикл трагедій, що готувалися до вистави, неодмінно почали включати п’єси з участю сатирів. Вони до того ж служили і своєрідною розрядкою для глядачів, утомлених і засмучених драматичними колізіями трагедій.
Діоніс і Сілен. Чаша роботи Гієрона. V ст. до н. е.
Мабуть, саме так виникла своєрідна, ні на що не схожа сатирівська драма — радісна й пустотлива п’єса, у якій хор легковажних. хитруватих і балакливих створінь ставав чи не найголовнішою дійовою особою.
Першим автором драм сатирів називають пелопоннеського драматурга Пратіна (VI ст. до н. е.). Відомо, що з 50 його драматичних творів понад 30 припадало на сатирівські драми, з яких до нас дійшов лише один фрагмент. Узагалі з величезної кількості драматичних творів цій драмі пощастило найменше. І ми б навіть не знали, що собою являв цей жанр, якби не збереглися єдина повна драма сатирів Евріпіда «Кіклоп» та великий фрагмент подібної п’єси Софокла «Слідопити».
Щодо Есхіла. то відомі лише деякі назви і загальний зміст його сатирівських драм. Трилогія про долю дочок Даная («Просительки», «Єгиптяни» і «Данаїди») закінчувалася сатирівською драмою «Амімона», сюжет якої був узятий з цього ж міфу та розповідав про кохання Посейдона до однієї з Данаїд Амімони. Трилогія Есхіла. основана на Фіванському циклі («Лай», «Едіп», «Семеро проти Фін»), завершувалася сатирівською драмою «Сфінкс». Після «Орестеї» глядачі дивилися драму «Протей», присвячену восьмирічним блуканням Менелая після зруйнування Трої.
Зі спадщини Софокла до нас дійшла половина вже згадуваної драми сатирів «Слідопити», написана на сюжет гомерівського гімну про Гермеса, що оповідає, зокрема, про викрадення ним корів і пошуки їх Аполлоном. Відомі назви інших сатирівських драм Софокла, але про їхній зміст можна лише здогадуватися — «Суд богинь», «Весілля Селени», «Кербер».
Корабель Діоніса. Чаша роботи Ексекія. Бл. 540 р. до н. е.
Єдина збережена повна драма сатирів Евріпіда «Кіклоп» побудована на епізоді перебування героя Одіссея у кіклопа Поліфема та його осліплення. П'єса відкривається Прологом, у якому старий Сілен скаржиться Бром і ю (одне з імен Діоніса — «гримучий») на свою долю: намагаючись допомогти Вакху, коли його захопили розбійники. Сілен разом з сатирами потрапив у полон до кіклопа Поліфема, вони стали в нього рабами і тепер обслуговують велетня й випасають його отари. Прибуває Одіссей з товаришами. Сілен розповідає йому про своє тяжке життя і попереджає про небезпеку зустрічі з Поліфемом, пригощає героя, але тут з’являється сам кіклоп.
Одіссей просить його не їсти прибулих і відпустити всіх на волю, та велетень його не слухає і під час вечері пожирає двох супутників героя. Про це глядачі дізнаються з докладної розповіді Одіссея, який тут же складає план визволення. Він сповіщає сатирів про необхідність їхньої підтримки у здійсненні свого заміру — з допомогою обвугленого кола випалити око велетня. Хор сатирів радісно вітає пропозицію Одіссея й обіцяє допомогу в небезпечній справі:
... я тепер І сто підвод
Із вантажем підняв би. Звіра згубим
І око ми з тобою розворушим,
Немов гніздо осине.
(Тут і далі переклад Н Пащенко. 544 - 547)
Сатири вичавлюють виноград. Амфора художника Амасіса. VI ст. до н. е.
Діоніс на колісниці і сатир. Ваза. VI ст. до н. е.
Коли Одіссей повідомляє, що він хоче всіх урятувати, але до цього слід добре підготуватися, друге півхор’я висловлює рішучість активно допомагати йому в задуманій справі й загрожує кіклопові — «Тварино!.. Заплаче він скоро!» (563). Виконуючи свій план, Одіссей починає частувати Поліфема вином, і коли той п’яніє і засинає, звертається до сатирів, «синів Вакха, дітей шляхетних», із закликом від слів перейти до справи і допомогти осліпити велетня. Але поведінка хору і відповідно пісня тепер різко змінюються:
Хор
Сам краше обери, кому спочатку
Випалювать кіклопу око треба.
Щоб всі могли у справі втяти участь.
Голос з хору
Ми стоїмо далеко.. І не зможемо
Дістати колом з-за дверей до ока.
Голос з хору
А я кульгавий став... Чому б це?
Інший голос
І я так само. Навіть і не знаю,
Як вивихнув я ногу... Ой, болить.
Одіссей
Хіба стоять із вивихом?
Голос з хору
Попіл око
Мені запорошив... Сліпим я став.
Одіссей
Погані з вас підручні!.. Боягузи!
(714 - 725)
Свято Діонісій Тачок менад. Ваза
Але хор запевняє Одіссея, що знає «пісню чарівну Орфея», з допомогою якої головня сама встромиться в око кіклопа. Вже не розраховуючи на допомогу цих хвальків, герой прямує до своїх товаришів, а хор співає пісню, у якій прославляє себе за мужність — «ми сміливі, мов карійці» — і вміння заохочувати інших. Одіссей з друзями звільняє всіх, а Поліфем згадує пророцтво, за яким саме цей ітакієць осліпить його.
Отже, зміст сатирівських драм не торкався якихось складних проблем життя, сюжет обирався «легкий», був пов’язаний з пригодами. викраденнями, любовними історіями й фантастичними чудовиськами. Можливо, що і в подібних творах відчувалася тенденція не відриватися від реальної дійсності. В усякому разі вона характерна для Евріпіда (інших прикладів навести неможливо за браком творів). Тому його Поліфем стає носієм ознак, що несуть відбиток кризи афінської демократії. Він жадібний, егоїстичний і цинічний. Подібно до деяких софістів він заперечує встановлені закони, скептично ставиться до богів, уважаючи й себе богом:
…Людей,
Які повинаходили закони.
Аби життя прикрасити — до біса!
(389 - 391)
Філософія Поліфема нескладна, вона зводиться до нагромадження власності й задоволення потреб шлунка; це його головна мета в житті:
Для мудрої людини, хлопче, бог один —
Багатство! Так. все ж інше — то примара,
Слова пусті, дурниця...
(362 - 364)
І далі кіклоп додає:
Тож кендюх — от наш бог.
Бог головний до того ж. Є їство,
І чим запити знайдеш після нього.
Турбот нема - і от тобі весь Зепс,
Якщо ти маєш розум....
(385 - 389)
Певні сумніви стосовно всемогутності та милосердя Зевса висловлює й Одіссей. Потрапивши в скруту, він звертається до Олімпійця з проханням допомогти, але має на це мало надії:
О. Зевс гостиннодайний, цар богів»
З свого надзоряного ти палацу
Допоможи нещасному у горі.
Коли ж не дивишся на це ти, боже.
Чи взагалі не бачиш ти ж не Зевс!
Скажу одверто: значить, ти — ніщо! ...
(408 - 413)
На жаль, відсутність художніх текстів не дає можливості зробити ширші узагальнення щодо цього унікального й неповторного, суто еллінського явища — сатирівської драми. Проте один висновок усе ж напрошується: драма сатирів найменше вплинула на подальший розпиток драматичного мистецтва як в античному світі, гак і в нові часи. Головну роль туг відіграли трагедія і комедія.