Філософське та естетичне підґрунтя класицизму - КЛАСИЦИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ XVII СТОЛІТТЯ - ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ

Зарубіжна література 9 клас - О.М. Ніколенко - Ранок 2009

Філософське та естетичне підґрунтя класицизму - КЛАСИЦИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ XVII СТОЛІТТЯ - ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ

§ 5. КЛАСИЦИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ XVII СТОЛІТТЯ

Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам

Принадність і красу утворює пісням.

Ніколи Буало

Мистецтво та література бароко активніше розвивалися в ті періоди Нового часу, коли кризовий стан суспільства посилювався, і в тих країнах, де політична та соціальна стабільність частіше порушувалася. У країнах з відносно стабільним соціально-політичним життям письменники частіше замислювалися і над закономірностями, які керують долею людини, пропонували художні програми подолання внутрішньої дисгармонії людини, а хаосу світу вони намагалися протиставити гармонію мистецтва. Такі художні завдання втілювали митці класицизму.

Філософське та естетичне підґрунтя класицизму

Формування класицизму почалося ще в XVI ст., а в другій половині XVII ст. цей напрям став панівним у більшості країн Західної Європи, набув нових рис та плідно виявився у добу Просвітництва й навіть на початку XIX ст. залишався одним із провідних напрямів у багатьох національних літературах. Однією з причин такої життєздатності класицизму було те, що письменники цього напряму ставилися до своєї творчості не як до способу індивідуального самовираження, а як до «істинного мистецтва», яке звертається до загальнолюдського, незмінного.

Першими теоретиками класицизму стали гуманісти доби Відродження. Античну драму вони вважали взірцем художньої досконалості, на цей взірець вони й пропонували орієнтуватися драматургам. Ще на початку XVI ст. італійські письменники робили спроби наслідувати трагедії грецьких драматургів Софокла, Еврипіда, обираючи сюжети з античної історії. Французькі поети доби Відродження втілювали в життя теоретичні принципи «Поетики» Аристотеля. Об’‎єднавшись у поетичну школу, яку згодом назвали на честь еллінських поетів «Плеяда», освоювали нові для французької лірики жанри та форми: оду, елегію, еклогу. Слідом за поетами «Плеяди» французькі класицисти проголосили античну літературу ідеальною, класичною, гідною наслідування. Але вже у XVII ст. антична література слугувала класицистам арсеналом образів, сюжетів, а наповнювалися вони вже новим змістом. Митці Нового часу вбачали в античній літературі зразок правильного використання вічних законів мистецтва, користуючись якими можна й перевищити давніх авторів. Сформувавшись, як і бароко, на порозі Нового часу, класицизм був сповнений внутрішнього драматизму, але цей драматизм підкорювався суворій дисципліні зовнішніх проявів. Ретельний відбір, впорядкування, класифікація тем, мотивів, усього матеріалу дійсності, яка ставала об’‎єктом художнього відображення у слові, вибудовування чіткої композиції твору — все це було для письменників-класицистів спробою художнього подолання хаосу й протиріч дійсності. У Горація класицисти запозичили важливий для розуміння цього мистецтва принцип — «наставляти розважаючи», тому виховне значення твору визнавалося не менш важливим, ніж його художня досконалість. Зіткнення обов’‎язку й почуття або боротьба розуму й пристрасті — улюблені сюжети й колізії класицистів. Хаосу буття, шаленим пристрастям протиставляється здатність людини усвідомлювати події й втамувати почуття. Гасло філософа Р. Декарта: «Я мислю, значить, я існую» — для персонажів класицистичних творів перетворюється на етичний принцип.


Версольський палац. XVII—XVIII ст.

Іосент Риго. Портрет Нікола Буало. Близько 1880 р.

Пріоритет етичних та естетичних цінностей виявляється у класицистів у тяжінні до морально-психологічної і громадянської тематики, диктує й відповідну класифікацію жанрів: розподіл їх на «високі» та «низькі», вибір для кожного з цих жанрів специфічної тематики, стилю, системи персонажів. Особливого значення в класицизмі набувають драматичні твори й взагалі театр, здатний органічно поєднувати повчальну й розважальну функції.

Великою мірою сприяла тріумфу класицизму, насамперед у Франції, філософія Р. Декарта (1596—1650). Для літератури важливими були думки філософа про незалежність розуму від почуттєвого сприйняття, про необхідність правильного використання розумових здібностей людини як способу уникнути небажаних помилок у житті. У «Роздумах про метод» (1637) Декарт обґрунтував тезу про здатність розуму наближатися до істини, і цю тезу також узяли на озброєння класицисти.

Постійним предметом обговорення в теорії класицизму, особливо в другій половині XVII ст., стає категорія «гарного смаку», що сприймається не як смак індивідуальний, а як «норма», котру виробляють кращі письменники. «Гарний смак» класицизму надає перевагу лаконізму перед багатослів’‎ям, простоті перед складністю, поміркованості перед екстравагантністю.

Жок Шоплен. Портрет роботи невідомого автора






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.