УСМІШКА - Рем Бредбері (1920 - 2012) - ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО В ЛІТЕРАТУРІ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

УСМІШКА - Рем Бредбері (1920 - 2012) - ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО В ЛІТЕРАТУРІ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

Черга на міській площі зібралась о п’‎ятій годині ранку, коли ніде ще не світилося, а далеко в навколишніх селищах співали півні. О сьомій, коли розвидніло і почав розходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті людей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль.

Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, що голосно розмовляли між собою. В холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці й хукаючи на червоні від холоду, порепані руки, він дивився на грубий домотканий одяг тих, що стояли перед ним, і на довгу чергу чоловіків та жінок попереду.

— Гей, хлопче, а ти що робиш тут так рано?— запитав чоловік, який стояв позад нього.

— Стою в черзі, — відказав хлопець.

— Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах?

— Дайте малому спокій, — раптом сказав, озирнувшись, один з тих, що стояли попереду.

— Та я ж пожартував, — чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. — Мені стало дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку.

— Він справжній знавець мистецтва, щоб ви знали, — знову озвавсь чоловік, який заступився за хлопця. Звали його Грігсбі. — Як тебе звати, хлопче? — запитав він.

— Том.

— Том збирається плюнути сильно і влучно, правда ж?

— Аякже.

У черзі засміялися. Трохи далі попереду якийсь чоловік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття і рідину, що кипіла в іржавій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто — не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Том обернувся й подивився туди, де за зруйнованою бомбою стіною видно було кінець черги.

— Кажуть, вона всміхається, — мовив він.

— Еге ж, усміхається, — озвався Грігсбі.

— Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна.

— Так. І тому я думаю, що це не оригінал. Оригінал, я чув, був намальовані багато раніше на дереві.

— Кажуть, їй чотири століття!

— Можливо, й більше. Ніхто не знає напевне, який нині рік.

— Дві тисячі шістдесят перший.

— Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, все це брехні! Може, й тритисячний чи п’‎ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладі, що до нас дійшли тільки жалюгідні рештки.

Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою.

— Ми скоро її побачимо? — нерішуче спитав Том.

— Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відстані, її обнесли оксамитовою огорожкою на чотирьох мідних стовпцях— усе найвищого гатунку. І запам’‎ятай, Томе: ніякого каміння. Кидати в неї каміння заборонено.

— Гаразд, сер.

Сонце, підвівшись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стали знімати з себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи.

— А чого ми всі тут стоїмо? — нарешті запитав Том. — Тільки щоб плюнути? — Дивлячись на сонце й навіть не повернувши голови до Тома, Грігсбі відповів:

— Знаєш, Томе, на це є багато причин. — Він машинально сягнув рукою до обірваної кишені по неіснуючі сигарети. Том бачив такі жести вже хтозна кілька разів. — Вся річ у ненависті, в ненависті до всього минулого. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому становищі, коли міста наші — руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться поночі від радіоактивності. Хіба не так?

— Так, сер, ваша правда.

— Сталося так, Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм самі уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш — гака людська вдача.

— Навряд чи лишилося що-небудь, чого б ми не ненавиділи,— сказав Том.

— Атож. І особливо — всю ту скажену зграю, що керувала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в печерах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п’‎ємо і маємо лише оці наші фестивалі. Томе, лише фестивалі!

Том пригадав минулі фестивалі — той, коли вони дерли й палили на площі книжки і всі дуже веселилися, і фестиваль науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожен, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком...

— Ти питаєш, чи пам’‎ятаю я про це, Томе? Авжеж. Ще й як пам’‎ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чуєш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзинь! Брязь!..

Том уявив собі, як те скло розсипалось на безліч дрібнесеньких блискучих скалочок.

— А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко і вправно! Тор-р-рох!.. Але найкраще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, — згадував далі Грігсбі. — Боже, який то був чудовий вибух! А потім ми знайшли фабрику газетного паперу та військовий склад і разом висадили їх у повітря. Ти уявляєш собі. Томе?

— Уявляю, — трохи подумавши, відказав Том.

Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань.

— А чи повернеться все те коли-небудь, містере?

— Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає, і я перший.

— На якусь частку її я міг би погодитись, — приєднався до розмови ще один чоловік. — Було в ній і дещо добре.

— Не забивайте собі голови дурницями!— вигукнув Грігсбі.— Тепер це вже неможливо.

— Ой, а таки з’‎явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнає, — знову сказав той чоловік. — Згадаєте моє слово.

— Ні, не буде цього, — заперечив Грігсбі.

— А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації — таку, щоб ми могли жити в мирі...

— Найперше, що ви дістанете, буде війна.

— А може, цього разу буде інакше...

Нарешті вони досягли центра площі, де було обгороджене місце. Тим часом до міста в’‎їжджав вершник з якимсь папірцем у руці.

Том, Грігсбі та інші дивилися довкола широко розплющеними очима, посувалися вперед і, готуючись плювати, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома лунко калатало. Земля пекла босі ноги.

— Ось ми й прийшли, Томе. Плюй!

Чотири поліцаї з жовтими нашивками на рукавах— знаками їхньої влади над іншими — стояли обабіч огорожі й пильнували, щоб ніхто не кинув камінь.

— Бачиш, — сказав Грігсбі, — кожен вважає, що він дістав свій шанс. Ти розумієш, Томе? Ну, давай!

Том стояв і дивився на картину.

— Плюй же, Томе!

В роті у Тома пересохло.

— Не барися, Томе, не затримуй інших!

— Але ж вона прекрасна... — поволі мовив Том.

— Ну, то я плюну за тебе!

Грігсбі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На картині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серце ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла музика.

— Вона прекрасна... — знову мовив він.

— Плюй же, поки поліція не...

— Увага! — розляглося над площею.

Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а тепер усі повернулися до вершника, що виїхав на площу.

— Як вона називається, сер? — тихо запитав Том.

— Картина? Здається, «Мона Ліза»... Так, Томе, «Мона Ліза».

— Оголошення! — вигукнув вершник. — Адміністрація ухвалила рішення сьогодні опівдні віддати картину на площі в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взяти участь у її знищенні!..

Том не встиг і ойкнути, як навколо зчинився страшенний гвалт. Боляче штовхаючись, натовп поніс його до картини. Поліцаї, рятуючись, розбіглися геть. Почувся різкий звук розірваного полотна. Безліч рук, мов дзьоби голодних птахів, тяглися до картини й роздирали її на шматки. Тома майже проволокли по знищеному портрету. Сліпо наслідуючи інших, він ухопився за край фарбованого полотна, смикнув, затис у руці відірваний клапоть, а тоді впав і, відчуваючи болючі удари багатьох ніг, викотився з натовпу.

Закривавлений, у подертому одязі, він бачив, як старі жінки замислено розглядали клаптики полотна, а чоловіки трощили раму, відривали рештки картини й дерли їх ущент. Один лише Том стояв осторонь на розбурханій площі. Опам’‎ятавшись, він поглянув на свою руку, що стискала схований на грудях клаптик полотна.

— Гей, Томе! — гукнув Грігсбі. Нічого не відповівши, Том заплакав і чимдуж побіг геть. Засунувши міцно стиснуту руку під одяг, він, не озираючись, вибіг розбитою, бомбами дорогою в поле, перебрів неглибокий струмок, а тоді попростував далі й десь перед заходом сонця дістався до невеличкого селища. Близько дев’‎ятої години, перейшовши селище, він ступив на подвір’‎я зруйнованої ферми. В глибині подвір’‎я, у вцілілій половині силосної вежі, спали його мати, батько, брат. Том швидко прослизнув у маленькі двері й тихо ліг долі.

— Томе! — тихенько покликала в темряві мати.

— Ти де був? — гримнув батько. — Ось я тобі вранці покажу!

Брат штурхонув Тома ногою.

— Годі, спіть, — півголосом мовила мати.

Том дістав ще одного штурхана ногою.

Затамувавши дух, він лежав із заплющеними очима і міцно притискав руку до грудей. Минуло з півгодини. Довкола було тихо.

Потім хлопець відчув на собі холодне бліде проміння. Високо в небі плив місяць. Маленька смужка його світла пробилася до силосної вежі, помалу проповзла по тілу Тома й торкнула обличчя. Тільки тоді він обережно, сторожко дослухаючись до віддиху тих, що спали поряд, випростав руку, повагався, глибоко зітхнув, а тоді завмер, розтулив кулак і старанно розрівняв невеличкий клаптик вкритого фарбою полотна.

В його руці була Усмішка. Том дивився на неї при блідому світлі, що лилося з нічного неба, і подумки знову й знову повторював: «Усмішка. Чарівна Усмішка...»

Навіть після того, як десь через годину він обережно згорнув і сховав той клаптик, Усмішка стояла в нього перед очима. Він заплющив очі і навіть у темряві бачив перед собою Усмішку. Він бачив її, теплу та ніжну, і вві сні, коли весь світ затих і тільки місяць, спершу піднімаючись, а потім, уже над ранок, опускаючись, плив у холодному небі.

Переклад А. Свси

ДЛЯ ТИХ, ТО ХОЧЕ ЗНА ТИ БІЛЬШЕ

Портрет жінки, про який ідеться у творі Рея Бредбері «Усмішка», існує реально і зберігається у. Франції в музеї Лувр. Цей портрет був створений ще у 1503 році одним із найвизначніших митців в історії людства — Леонардо да Вічні (1452 - 1519). Видатний італійський художник був не лише живописцем, а й скульптором, музикантом, поетом, інженером, математиком, знавцем природничих наук.

Митець працював над портретом жінки кілька років і, згідно легенди, настільки полюбив свій витвір, що не зміг з ним розлучитися. Леонардо так і не віддав портрет замовнику і всюди возив його із собою.

Кого зобразив Леонардо да Вінчі на полотні, невідомо, однак існує припущення, що це дружина купця, флорентійка на ім’‎я Ліза Герардїні дель Джокондо. Тому традиційно цей портрет називають «Мона1 Ліза», або «Джоконда».

Зрештою, хто ця жінка, для нас і не важливо. Головне, з якою майстерністю геніальний художник зміг передати вираз її обличчя, такий спокійний, умиротворений і водночас холодний.

Найбільше в портреті в усі часи захоплювали погляд і посмішка Джоконди. Ще сучасників Леонардо да Вінчі вражав живий блиск її вологих очей на полотні. Їх погляд називають загадковим, стриманим, і навіть зміїним, але ніхто не може залишитися до нього байдужим.

Поціновувані мистецтва багато віків захоплюються надзвичайно витонченою роботою художника. В портреті поєдналася жива тілесність звичайної жінки і усміхом довершеного божества.

Посмішку Джоконди, яку називають «леонардівською», багато разів намагалися скопіювати. Але марно. Неможливо відтворити тихий смуток, спокійну впевненість і одночасно ледь помітну лукавість, які торкають уста незнайомки. Здається, за цією посмішкою ховається знання про щось особливе, таємниче...

«Джоконда» пережила серію нападів: у 1911 р. її викрали, і повернули аж за 2 роки; у 1956 р. її облили кислотою, трохи пізніше кинули в картину камінь (пошкодження усунули і розмістили портрет за куленепробивним склом); у 1974 р. її намагалися зафарбувати з балончика; а в 2009 р. у скло, що захищало «Джоконду», кинули глиняне горня.

1 Мона — старовинне італійське звернення до заміжньої жінки.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ФАНТАСТИКА. ФЕНТЕЗІ.

ФАНТАСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

Слово «фантастика» в перекладі з грецької мови означає «мистецтво уявляти». У давньогрецькій міфології ім’‎я Фантаз мав бог ілюзій — брат бога сну Морфея.

Терміном «фантастика» в літературознавстві називають художні твори, в яких неймовірне зображується як дійсне і дійсне як неймовірне. Елементи фантастики широко використовуються в багатьох жанрах усної народної творчості (наприклад, у казках).

У деяких літературних творах автори звертають до казкової фантастики. Вони вводять у свої твори разом із ймовірними персонажами неймовірні (чарівників, відьом, гномів та інших), роблять їх учасниками незвичайних подій та дають їм у допомогу чарівні предмети. Такий різновид художньої літератури називають «фентезі».

Але існує не лише казкова, а й наукова фантастика як різновид літератури. Наукова фантастика зображує ймовірне майбутнє, спираючись на оригінальні відкриття та несподівані гіпотези. У науково- фантастичних творах автори намагаються передбачити розвиток різноманітних галузей науки і техніки. І нерідко стається так, що автори науково-фантастичних творів дійсно передбачають майбутні технічні досягнення. Наприклад, відомий французький письменник Жуль Верн у романі «Двадцять тисяч льє під водою», написаному у 1870 році, передбачив використання людиною підводного човна.

Проте письменники-фантасти не акцентують увагу на незвичайних умовах життя, які вони зображують, їх цікавить поведінка людини в цих умовах. Автори науково-фантастичних творів моделюють суспільство майбутнього і намагаються визначити місце людини в цьому суспільстві.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом

1. Що вам відомо про автора оповідання «Усмішка»!

2. Поясніть, чому Рея Бредбері називають письменником-фантастом.

3. Розкажіть про особливості наукової фантастики.

Працюємо над змістом твору -

4. Яка катастрофа спіткала людство в оповіданні «Усмішка»?

5. В наш час цінителі живопису займають чергу на світанку, щоб, простоявши кілька годин у черзі, отримати хвилинну можливість подивитися на рідкісний шедевр — картину «Мона Літ» італійського геніального художника Леонардо да Вінчі. Що спільного і що відмінного між чергою до музею та чергою, в якій чекав Том?

6. Яке почуття володіло тими, хто вижив?

7. У чому полягала суперечка у черзі між Грігсбі та незнайомцем?

8. Що сталося з геніальною картиною італійського художника?

9. Знайдіть у тексті, які епітети дібрав автор, характеризуючи усмішку Мони Лізи.

10. Простежте внутрішню зміну, яка відбулася з Томом протягом твору.

Міркуємо самостійно

11. Як ви гадаєте, чому Томові дісталася саме усмішка, а не око, лоб чи скроня?

12. Хто з персонажів твору міг би бути тим сміливим фантазером, про якого мріяв незнайомець у черзі? Відповідь обгрунтуйте.

13. Поміркуйте, як твір мистецтва вплинув на свідомість хлопчини та на його подальшу долю.

14. Яким ви хочете бачити майбутнє людства? Чи співпадає воно з майбутнім в оповіданні Рея Бредбері?

15. Про що, на вашу думку, у своєму творі хотів попередити нас автор?

Узагальнюємо та підсумовуємо

16. У чому, на вашу думку, полягає символізм усмішки?

17. Російський письменник Федір Достоєвський писав, що світ врятує краса. Чи є у людства з оповідання Р. Бредбері надія на порятунок? У чому передусім повинні змінитися люди з черги на площі?

18. Згадайте твори, вивчені вами у 6 класі, в яких йдеться про особливу роль мистецтва в житті суспільства.

19. Визначте головну думку твору.

20. Складіть до оповідання план.

Застосовуємо теоретичні поняття

21. Розкажіть про особливості фантастичної літератури.

22. Доведіть, що оповідання Рея Бредбері «Усмішка» належить до фантастичної літератури.

23. Поясніть відмінність між фантастикою і фентезі.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.