ХАМЕЛЕОН - Антон Павлович Чехов (1860 -1904) - ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

ХАМЕЛЕОН - Антон Павлович Чехов (1860 -1904) - ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов2 у новій шинелі і з клуночком у руці. За ним ступає рудий городовик3 з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша... На площі ні душі... Повідчинювані двері крамниць і шинків дивляться на світ божий похмуро, як голодні пащі; коло них нема навіть жебраків.

— То ти кусатись, окаянний? — чує раптом Очумєлов. — Хлопці, не пускайте його! Нині не дозволено кусатися! Держи! А... а!

Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров’‎яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним і, подавшись тулубом уперед, падає на землю й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: «Не пускай!» З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров’‎яного складу, немов з землі вирісши, збирається натовп.

— Начебто безпорядок, ваше благородіє!.. — каже городовик.

Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп’‎яному обличчі в нього ніби написано: «Ось я тобі дам, шельмо!», та й самий палець має вигляд знамення перемоги. В цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря4 Хрюкіна. В центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — біле хортеня з гострою мордою й жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху.

— З якої це нагоди тут? — питає Очумєлов, врізаючись у натовп. — Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?

— Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю... — починає Хрюкін, кашляючи в кулак. — Про дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець... Ви мені пробачте, я людина, котра робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо — я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварини терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі...

1 Хамелеон — вид ящірок, які міняють свій колір залежно від умов оточуючого середовища.

2 Від російського слова «очуметь», яке в перекладі означає «очманіти».

3 Городовик — у царській Росії нижчий поліцейський чин.

4 Золотир — ювелір; виготовляє вироби з дорогоцінних металів та каменів.

— Гм!.. Гаразд... — каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами.— Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Пора звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін, — звертається наглядач до городовика, — дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він напевно скажений... Чий це собака, питаю?

— Це, здається, генерала Жигалова! — каже хтось із натовпу.

— Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається Очумєлов до Хрюкіна. — Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю вас, чортів!

— Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він — не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, ваше благородіє!

— Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? Їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед богом... А якщо я брешу, то нехай мировий1 розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... якщо хочете знати...

— Не базікай!

— Ні, це не генеральський... — глибокодумно зауважує городовик. — У генерала таких нема. У нього все більше лягаві.

— Ти це певно знаєш?

— Певно, ваше благородіє...

— Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це — чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, там годі. І отакого собаку тримати?!.. Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а Вмить — не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора...

1 Мировий — суддя, який одноосібно розбирав дрібні справи.

— А може, і генеральський... — думає вголос городовик. — На морді в нього не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив.

— Звісно, генеральський! — каже голос з натовпу.

— Гм.. Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака— ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..

— Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи- но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш?

— Вигадав! Таких у нас зроду не було!

— І питати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Він бродячий! Нема чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити, от і все.

— Це не наш, — каже далі Прохор. — Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий...

— Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, і все обличчя в нього заливається усмішкою розчулення. — Ох ти, Господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?

— В гості...

— Ох ти, Господи... Скучили за братиком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться шельма... цуцик отакий.

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’‎яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.

— Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.

Переклад В. Капустіна

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ХУДОЖНЯ ДЕТАЛЬ

Художньою деталлю (від французького detail — подробиця) називають таку характерну рису чи подробицю, яка служить для глибшого та яскравішого змалювання картини дійсності чи образу.

Наприклад, в оповіданні Антона Чехова «Хамелеон» однією з таких деталей є нова шинель, в яку одягнений Очумєлов. Отже, надворі, очевидно, доволі прохолодно. Проте автор згадує, що городовик несе аґрус.. Тобто за допомогою ще однієї деталі ми приходимо до висновку, що все ж таки пора літня. У читача виникають наступні запитання: для чого ж тоді він одягнув шинель? Відповідь: для того, щоб показати городянам, що він придбав нову шинель.

Далі згадка про шинель виникає знову і знову. Коли персонажі схиляються до думки, що цуцик генеральський, Очумєлова кидає в жар, і він наказує зняти з нього шинель. Коли ж виникає думка, що тварина бездомна, він відчуває полегшення і наказує накинути на нього шинель. У цьому епізоді промовистою деталлю є знімання та одягання шинелі. Зрозуміло, Очумєлов боїться прийняти хибне рішення, яке б, з одного боку, могло не сподобатися генералові, а з іншого — городянину, який потребує його заступництва як представника закону, влади.

Автор не повідомляє читачеві думки та переживання Очумєлова, а передає їх через художню деталь, спонукаючи таким чином самому домислювати те, що не було сказане у творі прямо. Таким чином, у читача виникає уявлення про поліцейського наглядача як про людину, яка любить похизуватися, хоче, щоб його сприймали як чиновника, наділеного владою, але й одночасно боїться начальства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Виразно прочитайте оповідання «Хамелеон».

2. Який нещасний випадок стався з Хрюкіним? Хто став причиною його обурення і скарг?

3. Як Хрюкін описує пригоду з хортеням? А як її пояснює натовп? Поясніть, у чому полягає безглуздість звинувачень Хрюкіним собаки.

4. Як Очумєлов реагує на сумніви щодо господаря собаки? Як протягом твору змінюється його ставлення до Хрюкіна? А до собаки?

5. Чому поліцейський наглядач Очумєлов відчуває то холод, то спеку?

6. Знайдіть у тексті та зачитайте портрет хортеняти. Які почуття викликає воно у вас? Відповідь аргументуйте. Чи співпадає ставлення до цієї тварини Хрюкіна і ваше? Чому?

7. Чи справедливо до хортеняти ставиться Очумєлов? Відповідь обґрунтуйте. У чому проявляється чиношанування поліцейського наглядача?

Міркуємо самостійно

8. Що, на вашу думку, спільного між сюжетом оповідання А. Чехова та відомим вам сюжетом байки про Вовка та Ягнятка?

9. Спробуйте уявити, яка доля спіткала б цуцика, якщо б не з’‎ясувалося, що він має відношення до генеральської родини.

10. На вашу думку, яку мету переслідує поліцейський наглядач Очумєлов: встановити справедливість, догодити начальству, поспілкуватися з городянами?

11. Доведіть, що поведінка Хрюкіна як нещасної жертви нападу агресивної тварини безглузда, а отже комічна.

12. Поміркуйте, чому автор дав своєму оповіданню назву «Хамелеон». Чим Очумєлов нагадує ящірку хамелеона?

13. Які вади людського характеру висміюються і засуджуються в цьому оповіданні?

Застосовуємо теоретичні поняття

14. Наведіть приклади використання у творі прийому протиставлення.

15. Що таке художня деталь?

16. Прокоментуйте таку художню деталь як прізвища героїв оповідання «Хамелеон».